Паритет-президент Європейського комітету письменників-фантастів англієць Джон Браннер колись заявив, що він щасливий писати фантастику, бо це, на його думку, майже завжди означає стояти на прогресивних позиціях. І ось Браннер, відклавши роботу над черговим романом, пише слова до гімну англійських борців за ядерне роззброєння, звернення до фантастів світу, сам бере участь в одному Марші миру, яких так багато зараз на планеті.
А через десять років після опублікування своєї пророчої книги колега Браннера Єремій Парнов теж звертається з відкритим листом до письменників-фантастів різних країн, закликаючи їх активно включитися в боротьбу за заборону нейтронної бомби, яку вони, фантасти, що й казати, розгледіли раніше від усіх, — зрештою, як і багато іншого.
Соціально відповідальними громадянами Землі виховує прогресивна фантастика і своїх читачів. У грудні 1981 року, наприклад, угорські клуби шанувальників фантастики за десять днів зібрали тисячі підписів під відозвою проти ядерної небезпеки. А перші зустрічі аналогічних радянських клубів — у Пермі, Свердловську, Ростові-на-Дону — відбулися під одним девізом: “Фантастика в боротьбі за мир і прогрес людства”. І таких прикладів дедалі більше…
…Та повернемося до нашого ультиматуму, термін відповіді на який невмолимо наближається.
Давно, ще в розпалі першої світової війни, вийшов роман нині призабутого Джона Барні “Кінець вічної війни”. В цій книзі пришелець із майбутнього, скориставшись найсучаснішою зброєю, усіх гуртом перемагає і, заборонивши війну, встановлює всесвітню державу, керовану “аристократами розуму”. Наївно, звичайно, як на наш час, але не варто забувати, що в миротворчу сутність атомної зброї вірив і великий Уеллс, і через піввіку в романах незрівнянно тверезішого Артура Кларка “Кінець дитинства” і “2001: космічна одіссея” порятунок приходить теж зовні — у вигляді таємничого надрозуму всесвіту. Письменники щиро вірили в когось, хто б відвернув самогубство людства, яке здавалося їм неминучим.
Але тільки наш час з усією виразністю поставив світову літературу перед фактом: ніхто й ніщо, окрім нас самих, нам не допоможе. Перед ультиматумом: або-або.
Сказав же на зустрічі в Кельні Олександр Чаковський: “Великих письменників 20-30-х років, творців чудових антивоєнних книг, втішало хоча б те, що… Їхні книги якщо й не припиняли війну, то хоч билися і активно билися проти фашизму на боці антигітлерівської коаліції. Ми, письменники 80-х років, цим уже втішитися не можемо: якщо людство не відверне війну, то читати наші книжки буде, дуже ймовірно, нікому”.
Тільки дуже обмежені люди здатні зараз роздратовано відмахуватись від попереджень фантастів — мовляв, не до фантастики зараз! Як можна бути байдужим до завтрашнього дня? Адже ми живемо в такий час, коли саме питання— чи буде воно, це завтра, і післязавтра, і віки вічні — вирішується сьогодні.
І якщо ми тільки припускаємо, я к жити всім майбутнім поколінням землян, то на питання, як їм взагалі
Так що ж усе-таки може ця література — наукова фантастика?
Менше, ніж чекають від неї захоплені ентузіасти і жадібні до надійних пророцтв обивателі. Більше, ніж думають сноби, які її зневажають, і посередності, які її бояться. Вона може викликати в своїх читачів потребу, бажання будувати майбутній світ зараз, своїми руками й розумом.
І, увіч показавши картини “антимайбутнього”, якого допустити не можна, своїми засобами відвернути його.
ЗМІСТ
Боротьба і перемога
ПРИГОДИ
Вона була росіянкою
ФАНТАСТИКА
НАУКОВА ФАНТАСТИКА В БОРОТЬБІ ЗА МИР
1
