type="note">[8]. Пройшов вимірами і струнами, недосяжними для органічного життя. Голос досягнув надр надзвичайно рідкісного білого мінералу, захованого в танталову капсулу. Десь у Дальньому Космосі, на відстані, неможливій для людської уяви, почав промовляти рідний брат мінералу, Білий Камінь з Родини Найва, який люди свавільно найменували «Третім». Брат почув «Третього». Брат Найва П'ятий відізвався на його голос своїм голосом і вібрацією свого кристалічного єства. Лише її, цю ледь чутну вторинну вібрацію, змогли вловити сенсори танталової капсули.
Сенсори перетворили вібрацію на сигнали, а дешифратор трансформував їх у цифрові ланцюжки. Вони помандрували в секретну мережу зв'язку планети Піфії й, урешті-решт, досягли крихітного персонального комунікатора, імплантованого в черепну кістку високої жінки з темною шкірою. Слова впали на жінку, відірвали її увагу від екрана, на якому хмара павучків-нанороботів клубочилася навколо корпусу недобудованого гіперкрейсера. Витягнутий, сегментований, немов тіло гігантської комахи, цей корпус висів у космічному вакуумі, оплетений темно-фіолетовими кільцями силових перетворювачів.
Висока жінка відсунулася від екрана й заплющила очі. Вона відсторонилася від марнотного потоку думок, від видовища орбітальної будови й від усіх щохвилинних завдань своєї посади. Вона перестала бути координатором і перетворилася на Знаючу, яка Чує. Обличчя її напружилося і стало твердим, немов вирізьбленим із дерева. Її свідомість увібрала до свого лона слова, як пустельна рослина вбирає скупу вологу, принесену зимовими дощами.
Лише Високопосвяченим Матерям планети Піфії призначалися ці слова, почуті Білим Каменем з Родини Найва. Слів була дрібка. Далека істота без імені, яка володіла Найвою Третім, повідомила жінці із затверділим обличчям:
«Знайте і готуйтеся. На висотах Фаренго знову співають Пісні Погибелі».
Портовий термінал «А»,
Центральне поселення,
планета Кідронія (4КВ67:3).
10 семпрарія 416 року Ери Відновлення.
Коли орбітальний човник пішов на зниження, Вольск зміг роздивитись куполи Центрального поселення. Їх було п'ять — великий головний і чотири менші куполи-супутники. Вкриті перетворювачами світлової енергії, вони здалися археологові круглими чорними проваллями. За ними переливалися розсипами вогнів три посадкові смуги єдиного на планеті цивільного космодрому. Горіли сині нічні вогні технічних майданчиків, а сигари ремонтних ангарів вилискували свіжим сріблом. А далі, у напрямі старого гірського пасма, підносилися розмальовані яскравими фарбами вежі й вертикальні площини велетенських споруд.
«Ймовірно, вони пов'язані з рудною справою», — вирішив Вольск.
Він уже багато знав і про Кідронію, і про неофіційну столицю планети шахтарів, над житловою зоною якої виконував зниження човник. Знав у сотні разів більше, ніж у той день, коли підписував контракт з арпікранськими представниками Джи Тау. Тридцять шість годин карантину не минули даремно. Він тепер міг і без допомоги довідкового чіпу назвати всі вісімнадцять провінцій планети, її головні поселення і найвизначніші копальні. Він пам'ятав, що загальне число природнонароджених мешканців цього світу не перевищує одного мільйона, хоча перед Війною колоністів було майже у два рази більше. Що на кожну природнонароджену жінку тут припадає шість природнонароджених чоловіків. Що на рудниках працює два мільйони чотириста тисяч клонів обох статей, майже половина з яких належить приватним особам. Він також знав тепер, що третина дорослого населення планети — напівкровки, переважно народжені клонами жіночої статі від перших поколінь переселенців з Ноли і Парми. І що багато з тих напівкровок за останні роки, всупереч закону, одержали статус громадян Імперії другої і третьої категорій.
А ще він знав, що за гірським пасмом котяться до далекого обрію хвилі однієї з чисельних заток Океану Нелі. А за затокою аж до південного полюсу Кідронії протяглися вулканічні хребти Великих Каманійських гір. Він також вивчив тривимірну систему підземних хідників під копальнями і дізнався, що всепланетний підземний лабіринт з печер, рудничних штреків і природних порожнин сягає в окремих місцях глибини трьох кілометрів і що останні Білі Камені були знайдені саме на цій, граничній для безпечних робіт, глибині.
Це і ще багато корисного для перебування на Кідронії відкладав і сортував у нейронних сітках природної і у файлах імплантованої кіборґенної пам'яті TTS-археолог першого класу Олександр Вольск. Єдиним, чого він не зміг поки що приєднати до цих знань, була повна інформація про місію, задля виконання якої його відправили сюди, на батьківщину Білих Каменів. Під зеленувате небо з рожевими хмаринками, підсвіченими рудим сонцем на ім'я Абелара.
