— Мені хочеться трохи посидіти з тобою.
— Посидь,— сказав Аттікус.
Було вже, певно, за північ, дивно, що він так швидко погодився. А втім, він кмітливіший за мене: тільки-но я сіла, як мені захотілося спати.
— Що ти читаєш? — запитала я.
Аттікус перегорнув книгу і подивився на обкладинку.
— Це Джемова. Називається «Сірий привид».
Сон як рукою зняло.
— Чому ти вибрав саме цю книжку?
— Сам не знаю, доню. Просто попала під руку. Якось не довелося прочитати,— відповів він переконливо.
— Будь ласка, почитай уголос. Там таке страшне пишеться.
— Ні,— сказав Аттікус.— Досить з тебе страшного. Це занадто...
— Аттікус, мені не було страшно.
Він підняв брови.
— Ні,— мовила я,— мені стало страшно, але це вже тоді, коли я розповідала містерові Тейту. І Джем не злякався. Спитай у нього, і він тобі скаже те саме. А взагалі по-справжньому страшно буває тільки в книжках.
Аттікус хотів щось сказати, відкрив уже рота, але не сказав. Він забрав великий палець, що притримував посередині розгорнуту книгу, і повернувся до першої сторінки. Я підсунулася ближче і поклала голову йому на коліна.
— Гм-м... «Сірий привид»,— почав він,— написав Сектейтері Гокінс. Розділ перший...
Я щосили намагалася не заснути, але за вікном тихо шелестів дрібний дощ, у кімнаті було тепло, батьків голос був такий лагідний і спокійний, а на його колінах було так затишно, що я невдовзі заснула.
Здавалося, минула хвилина, не більше, як я відчула, що він легенько штовхає мене в бік. Він підняв мене, поставив на ноги, повів до моєї кімнати.
— Я все чула, що ти читав,— пробуркотіла я.— Я зовсім не спала, це про корабель, і про Трипалого Фреда, і про хлопчика Стоунера...
Аттікус одстебнув шлейки комбінезона, прихилив мене до себе і стяг його. Притримуючи мене однією рукою, він другою дістав мою піжаму.
— ...і вони думали, що це хлопчик усе перевертає в їхньому клубі, і розливає чорнило, і...
Він привів мене до ліжка і посадив. Потім підняв мої ноги, уклав мене і вкрив ковдрою.
— І вони хотіли його спіймати, але ніяк не могли, бо не знали, який він на вигляд, нарешті побачили його і зрозуміли, що він нічого поганого не робив... Аттікус, він хороший хлопець...
Він укрив мене до самісінького підборіддя і підіткнув ковдру з усіх боків.
— Більшість людей, Всевидько, хороші, коли їх нарешті зрозумієш.
Він погасив світло і пішов до Джема. Він просидить там цілу ніч, він сидітиме біля Джема, коли той прокинеться вранці.
Примечания
1
1066 року під Гастінгсом війська англосаксонського короля Гарольда зазнали поразки, після чого норманський герцог Вільгельм І швидко захопив країну і став королем Англії. Предки Фінчів не брали участі в цій битві, отже, не належали до стародавньої англійської аристократії.
2
Міссурійським компромісом називають угоду 1820 року між членами конгресу США, які представляли рабовласницький Південь, з одного боку, і Північ, що намагалася обмежити поширення рабства,— з другого. Цей компроміс не усував суперечностей між системами найманої та рабської праці і, за словами Маркса, насправді виявився поступкою з боку Півночі.
