Із цими словами він кинув свій корабель у воду і плигнув слідом за ним.
Деякий час Пух та "Плавучий Ведмідь" не могли поміж себе домовитися, хто з них має бути зверху, а хто знизу. Але, зрештою, вони поладнали: "Плавучий Ведмідь" опинився знизу, а на ньому верхи в переможній позі сидів Пух і відчайдушне дриґав ногами.
....................................
Крістофер Робін жив у найвищій частині лісу. Дощ собі хлюскотів, хлюскотів та хлюскотів, але вода не могла добратися до його житла. І було навіть весело дивитися вниз, на всю цю воду, от лишень дощ періщив такий, що Крістофер Робін майже весь час сидів у хаті й думав про всяку всячину.
Щоранку він виходив із парасолькою надвір і встромляв паличку на тому місці, до якого доходила вода, а наступного ранку паличка зникала під водою, і йому доводилося встромляти нову паличку. З кожним ранком дорога додому ставала чимраз коротшою та коротшою.
На ранок п'ятого дня Крістофер Робін побачив, що вода остаточно оточила його звідусіль, і він зрозумів, що вперше у своєму житті опинився на справжньому острові. Це, звісно, було дуже й дуже цікаво...
І саме цього ранку десь із-за води прилетіла Сова, аби спитати, як ся має її друг Крістофер Робін.
– Диви, Сово,– сказав Крістофер Робін,– правда, чудово? Я живу на острові!
– Атмосферні умови останнім часом дуже несприятливі,– сказала Сова.
– Що, що?
– Увесь час дощило,– пояснила Сова.
– Еге,– сказав Крістофер Робін.– Ще й як.
– Повінь досягла безпрецедентно високого рівня.
– Чого, чого?
– Я кажу – води довкола багато,– пояснила Сова.
– Атож,– погодився Крістофер Робін,– води багато.
– Однак прогноз поліпшується...
– Ти бачила Пуха?
– Ні. Прогноз...
– Сподіваюся, він живий і здоровий,– сказав Крістофер Робін.– Я трохи непокоюся за нього. Напевне, й Паць разом із ним. Як ти гадаєш, Сово, в них там усе гаразд?
– Гадаю, що так. Бачиш, прогноз показує...
– Ти б злітала та подивилася, як вони там. Бо, сама знаєш, у Пуха в голові тирса, і він може встругнути якусь дурницю, а я його дуже люблю, Сово. Розумієш?
– Дуже добре,– сказала Сова.– Я лечу, щоб негайно повернутися. – І вона полетіла.
Невдовзі Сова повернулася.
– Пуха там нема,– сказала вона.
– Нема?
– Він був там. Він сидів на гілляці свого дерева з дев'ятьма глечиками меду. Але тепер його там нема.
– Пуше, любий мій! – з розпачем вигукнув Крістофер Робін. – Де ж ти тепер є?
– Я тут! – відповів за спиною буркотливий голос.
– Пуше!
І вони кинулися один одному в обійми.
– Як ти сюди потрапив, Пуше? – спитав Крістофер Робін, коли зміг знову заговорити.
– Своїм кораблем,– гордо відповів Пух.– Я одержав у пляшці Дуже Важливе Повідьомлення, але в очі мені потрапила вода, і тому я не зміг його прочитати. Отож я й привіз його до тебе своїм кораблем!
Із цими словами він урочисто передав Крістоферові Робіну папірця.
– Та це ж від Паця! – вигукнув Крістофер Робін, прочитавши послання про повінь, яка оточила Паця з усіх усюд.
– А про Пуха там нічого нема? – спитав ведмедик, зазираючи Крістоферові Робіну через плече.
Крістофер Робін прочитав послання вголос.
– А-а, то всі оті "П" були Паці? А я гадав, що то були Пухи, – похнюпився Пух.
– Треба негайно його рятувати!.. Я ж був певен, що він із тобою, Пуше... Сово, ти можеш принести Паця на спині?
– Не певна,– сказала Сова після тривалих роздумів.– Є сумнів, щоб моя система заплічних м'язів спромоглася...
– А можеш хоч негайно до нього полетіти і попередити, що порятунок близько? А ми з Пухом тим часом подумаємо, як його врятувати, і прибудемо туди якнайшвидше!.. Ой Сово, прошу тебе, не розводь балачок, лети, не барися!
І, все ще обмірковуючи те, що вона хотіла повідомити, Сова полетіла.
– А тепер, Пуше,– сказав Крістофер Робін,– де твій корабель?
– Мушу сказати, – пояснив Пух дорогою до краю острова,– що це не зовсім простий корабель. Іноді він корабель як корабель, а іноді – справжня біда... Залежно від того...
– Залежно від чого?
– Ну, від того – зверху я, а чи знизу. На ньому чи під ним.
– Ого! А де ж він?
