Вінні-Пух та його друзі

– Хе! – сказав Кролик. І, трохи подумавши, додав:

– А він залишив листа, в якому написано: "Мені було дуже приємно з тобою, я награвся і вибачаюся, що мусив так раптово піти"?

Крістофер Робін сказав, що, здається, Кузька не залишив такого листа.

– Хе! – сказав Кролик і враз став поважним-поважним.– Це дуже серйозно. Він заблукав. Або загубився. Треба негайно почати його розшуки.

Крістофер Робін, який у цей час думав не тільки про Кузьку, спитав:

– А де ж це Пух?

Та за Кроликом уже й слід прохолов.

Тоді Крістофер Робін пішов додому, намалював малюночок "Пух на прогулянці в Лісі о сьомій годині ранку", заліз разок на своє улюблене дерево й подумав: "Що зараз робить Вінні-Пух?"

Після цього він подався до Лісу.

Невдовзі він уже був біля Ями й зазирнув усередину. Там, спиною до нього, стояли Пух із Пацем і про щось солодко мріяли.

– Хо-хо! – голосно і зненацька сказав Крістофер Робін.

Паць із несподіванки й страху підскочив вище власної голови, а Пух, напівсонний, і далі мріяв про свій мед.

"Це Слонопотам! – злякано подумав Паць.– Ну що ж, я йому зараз покажу!"

Він гарненько прокашлявся, аби слова не застрявали в горлянці, і найчарівнішим голоском закувікав те, що раніше задумав: "Таратара-тара-ра..."

Але він не підводив очей і не обертався, бо знав, що коли ти обертаєшся й бачиш перед собою Страшного, Лютого Слонопотама, то ненароком можеш усе забути.

– Трам-пам-пам, тірлім-пам-па! – сказав Крістофер Робін голосом Пуха, бо це Пух вигадав пісеньку, яка починалася так:

Тара-тара-тара-ра!
Трам-пам-пам, тірлім-пам-па!
Тірлі-мірлі-тірлі-лі,
Трам-пам-пам, тірлім-пім-пі!

І коли Крістофер Робін хотів заспівати цю пісеньку, він завжди співав її голосом Пуха – тоді вона здавалася ще кращою.

"Він каже зовсім не те! – занепокоєно подумав Паць. – Він же мав іще раз сказати "Хохо". Ну, коли так, тоді я йому скажу "Хо-хо".

І найстрашнішим, найлютішим голосом Паць сказав:

– Хо-хо!

– Як ти там опинився, Пацику? – спитав Крістофер Робін своїм звичайним голосом.

"Який жах! – подумав Паць. – Спершу Слонопотам говорив Пуховим голосом, а тепер промовляє голосом Крістофера Робіна. Це він робить для того, щоб мене спантеличити й приголомшити!"

І, вже насправді спантеличений та приголомшений, він квапливо закувікав:

– Це пастка на Пухів, і я чекаю, поки в неї впаде... хо-хо!.. Ось що це таке... хо-хо!.. хо-хо!..

– Що, що? – спитав Крістофер Робін.

– Пастка на хохоків,– охриплим голосом сказав Паць.– Це я її зробив і чекаю, доки в неї впаде хо-хо... беркиць... хо-хо...

Не знаю, скільки б іще Паць хохокав, але цієї миті Пухові намріялося-наснилось, ніби в нього аж шістнадцять горщиків меду, і він зненацька прокинувся.

Власне, він прокинувся від того, що йому засвербіло в дуже незручному місці – саме посеред спини, де йому й раніше частенько свербіло. Пух саме озирнувся і був готовий почухатися, коли це раптом він угледів Крістофера Робіна.

– Привіт! – радісно закричав Пух.

– Привіт, Пуше.

Паць зиркнув угору і знов одвернувся, йому зробилося так соромно, так ніяково, що він майже остаточно вирішив утекти на море і стати моряком.

Але нараз він щось помітив.

– Пуше! – вигукнув він.– У тебе по спині щось повзе!

– А я думав – що там повзе? – сказав Пух.

– Та це ж Кузька! – вигукнув Паць.

– Ага, так он хто це такий! – сказав Пух.

– Крістофере Робіне, я знайшов Кузьку! – закричав Паць.

–Чудесно, Пацику,– сказав Крістофер Робін.

Підбадьорений цими словами, Паць знову відчув себе щасливим і передумав утікати на море, аби стати моряком. І коли Крістофер Робін повитягав їх із ями, вони всі троє, побравшись за руки, пішли додому.

За два дні Кролик випадково зустрів у Лісі Іа-Іа.

– Привіт, Іа,– сказав він.– Що ти тут шукаєш?

– Кузьку, звичайно,– сказав Іа.– Хіба не бачиш?

– Ой, а хіба я тобі не казав? – здивувався Кролик.– Кузьку знайшли ще два дні тому.

Запала довга мовчанка.

– Кумедія,– сказав нарешті з гіркотою в голосі Іа.– Тики-мики-викибрики. Але не треба вибачатися. Так воно й мусило бути.

ПРИГОДА ЧОТИРНАДЦЯТА, У якій з'ясовується, що Тигри не лазять по деревах