– Я її не кину, я її просто впущу, Іа,– пояснив він.– Так я точно не промахнуся, тобто я хочу сказати, що так я не потраплю в тебе. Можеш ти на хвилину перестати крутитися, бо це мені заважає?
– Ні,– сказав Іа-Іа.– Мені подобається крутитися.
Кролик відчув, що час йому взяти на себе командування.
– Слухай, Пуше,– сказав він,– коли я скажу "Давай!", ти впускай каменюку. Чуєш, Іа, коли я скажу "Давай!", Пух упустить свою каменюку.
– Щиро тобі вдячний, Кролику, але вірю, що про це я дізнаюся й без тебе.
– Пуше, ти готовий? Пацю, посунься трішечки вбік, ти йому заважаєш. Ру, відступися назад. Ну, всі готові?
– Ні,– сказав Іа-Іа.
– Давай! – скомандував Кролик.
Пух упустив каменюку. Почувся лункий сплеск, й Іа-Іа... зник.
Настала хвилююча мить, особливо для тих, що були на мості. Вони напружено вдивлялися у воду... І навіть Пацева паличка, яка в цей час випливла трохи попереду Кроликової палички, не втішила їх так, як можна було сподіватися.
А трошки згодом – саме тоді, як Вінні-Пух уже почав думати, що, мабуть, він обрав не ту каменюку або не ту річку, або ж не той день для своєї Блискучої Думки,– біля самого берега вигулькнуло щось сіре... Поволі воно все більшало й більшало... і нарешті стало ясно, що то Іа-Іа виходить з води.
Із радісним криком всі кинулися до нього і так дружно й завзято тягли його й підштовхували, що невдовзі Іа твердо став на сухе.
– Ой Іа, який же ти мокрий! – сказав Паць, помацавши ослика.
– Молодець, Пуше, – великодушно сказав Кролик.– Що правда, то правда: нам з тобою спала таки непогана Думка!
– Яка ще там Думка? – спитав Іа-Іа.
– Отак прибити тебе до берега.
– Прибити? Мене? – здивувався Іа-Іа.– Мене? Прибити? То ви гадаєте – мене прибили? Га? Та я просто пірнув! Пух пожбурив на мене велетенську каменюку, і, щоб вона, бува, не гепнула мені на груди, я пірнув і поплив до берега.
– Це неправда, ти не жбурляв,– прошепотів Паць Пухові, щоб утішити друга.
– Мені теж так здається,– схвильовано озвався Пух.
– Іа-Іа – він завжди так,– сказав Паць.– А я особисто вважаю, що ти придумав якнайкраще.
Це трохи втішило Пуха, бо коли ти Ведмідь із тирсою в голові й думаєш про справи, то іноді виявляється, що думка, яка здавалася тобі дуже розумною, поки вона була в тебе в голові, стає зовсім не такою, коли вона виходить назовні й на неї дивляться інші. Чи так це, чи ні, але Іа-Іа був щойно в Річці, а тепер його там не було, отже, нічого поганого Пух не вчинив.
– Як же ти туди впав? – спитав Кролик, витираючи ослика Пацевим носовичком.
– Я не впав,– відповів Іа-Іа.
– Але ж як ти...
– Мене пхнули,– сказав Іа-Іа.
– Ой,– зацікавлено писнув Крихітка Ру,– тебе хтось штурхонув?
– Мене хтось пхнув. Я стояв на березі Річки й думав. Завважте – думав! – якщо хоч хтось із вас тямить, що означає думати. І раптом я відчув, що мене страшенно пхнули.
– Ой Іа! – зойкнули всі в один голос.
– А ти певен, що ти не посковзнувся? – розсудливо спитав Кролик.
– Авжеж, я посковзнувся. Коли ти стоїш на слизькому березі Річки і хтось зненацька тебе пхне у спину, ти неодмінно посковзнешся. Хіба може бути інакше?
– Але хто ж це зробив? – спитав Крихітка Ру.
Іа-Іа не відповів.
– Мабуть, то Тигра,– знервовано сказав Паць.
– А як, по-твоєму, Іа,– спитав Вінні-Пух,– то був жарт, чи хтось ненавмисне?..
– А я не встиг подумати, Пуше. Навіть на дні Річки я не встиг себе запитати: "Що це – дружній жарт чи якась випадковість?" Лиш коли я виплив на поверхню, то впевнено сказав: "Мокра справа". Якщо ви тямите, до чого я веду.
– А де був Тигра? – спитав Кролик.
Але перш ніж Іа встиг відповісти, за спиною в них затріщав очерет, і звідтіля вийшов Тигра.
– Привіт товариству! – весело сказав Тигра.
– Привіт, Тигро,– сказав Крихітка Ру.
Кролик раптом страшенно набундючився.
– Тигро,– врочисто мовив він,– скажи по-чесному, що оце щойно сталося?
– Коли щойно? – спитав Тигра, трохи зніяковівши.
– Коли ти пхнув Іа й він упав у Річку.
– Я не пхнув.
– Ні, ти пхнув,– понуро буркнув Іа.
– Ні, не пхнув. Я чхнув. Не "п", а "ч" – ап-чхнув. Мені просто закрутило в носі, а я випадково стояв позаду Іа-Іа й сказав: "Гррррра-а-а-апчччч-хи!!!"
– Що з тобою? – спитав Кролик, допомагаючи Пацеві підвестися з землі й обтрушуючи його.– Не треба лякатися, Пацю.
