А Крістофер Робін поглянув йому вслід і ніжно прошепотів:
– Ех ти, дурненьке ведмежа!
ПРИГОДА ТРЕТЯ,
У якій Пух та Паць пішли на лови і ледь-ледь не зловили Бабая
Був у Пуха найкращий друг – таке собі крихітне поросятко, якого звали Пацем.
Паць мешкав у великій-превеликій хатці, у великому-превеликому дереві. Те дерево – бук – стояло посередині Лісу, хатка була у самій середині бука, а Паць мешкав у самій середині хатки.
А поблизу хатки стирчав стовпчик, на якому була прибита поламана дощечка з написом. І кожен, хто хоч трохи вмів читати, міг на ній прочитати: "Стороннім В". Більше прочитати там не міг навіть найудатніший грамотій.
Якось Крістофер Робін спитав Паця, що на тій дощечці написано. І Паць умить відповів, що там написано ім'я його дідуся і що ця дощечка з написом – то їхня родинна реліквія, тобто найдорожча для їхнього сімейства річ.
Крістофер Робін сказав, що не може бути такого імені "Стороннім В", та Паць заперечив, що от і може, бо ж дідуся саме так звали! А "В" – це просто скорочено, бо повне ім'я дідуся "Стороннім Віллі", хоч це також скорочено, бо його цілком повне ім'я – "Стороннім Вільям".
– Дідусь мав одразу два імені,– пояснив Паць,– на той випадок, якщо одне десь загубиться. Загубиться Вільям – буде Стороннім, загубиться Стороннім – буде Вільям...
– Знайшов чим хвалитися! – зневажливо сказав Крістофер Робін.– У мене в самого два імені.
– От бачиш, я ж казав,– і в тебе так само! – кувікнув Паць.– Виходить, моя-таки правда!
Був чудовий зимовий день. Паць старанно відгортав сніг перед своїм будинком, аж раптом, підвівши голову, він побачив Вінні-Пуха.
Втупившись поглядом собі під ноги, Пух обережно ступав по снігу, роблячи велике коло. Він був такий зосереджений і замислений, що, коли Паць його покликав, він і не подумав зупинитися.
– Агов, Пуше! – закричав Паць.– Привіт! Що ти там робиш?
– Полюю,– відповів Пух.
– Полюєш? На кого?
– Когось вистежую! – таємниче відповів Пух.
– Кого ж ти вистежуєш?
– Оце мене й цікавить,– сказав Пух.– У тому вся й штука: хто це?
– І що ж ти скажеш – що воно таке?
– Доведеться почекати, доки я з ним зустрінуся,– відповів Вінні-Пух.– Глянь-но сюди.– Він показав на сніг перед собою.– Що ти тут бачиш?
– Сліди,– сказав Паць.– Відбитки лап! – Паць навіть кувікнув від хвилювання.– Ой, Пуше! Ти гадаєш, це той... той страшний Бабай?!
– Можливо,– сказав Пух.– Іноді начебто він, а іноді наче й не він. Хіба розберешся в цих слідах?
Він замовк і знову рушив на лови, а Паць, трохи потупцявши на місці, кинувся за ним навздогін.
Раптом Вінні-Пух став мов укопаний і, зігнувшись, спантеличено втупився у сліди.
– Що таке? – запитав Паць.
– Неймовірна річ,– сказав Вінні-Пух.– Здається, їх стало вже двоє! До оцього – Невідомо Кого – прилучився інший – Невідомо Хто, і зараз вони йдуть парою. Знаєш що, Пацику? Ходімо зі мною, бо раптом виявиться, що це Злі Істоти?!
Паць хоробро почухав вухо і відповів, що до п'ятниці він зовсім вільний і з великою радістю піде з Пухом, а надто якщо в Лісі бродить справжній Бабай.
– Ти хочеш сказати, якщо там бродять Два Справжніх Бабаї? – уточнив Вінні-Пух.
Та Паць сказав, що це все одно, бо до п'ятниці йому зовсім-зовсім нічого робити.
І вони пішли далі удвох.
Сліди вели навкруг маленького вільшаного гайка. Отже, Два Бабаї, якщо це були вони, теж ішли довкола гайка, і, ясна річ, Пух та Паць подалися й собі довкола гайка.
Щоб було веселіше, Паць дорогою оповідав Вінні-Пухові різні пригоди, які траплялися з його дідусем "Стороннім В", наприклад, як дідусь лікував собі ревматизм після полювання, а на старості літ мучився від задухи, та інші цікаві історійки.
А Пух сушив голову над тим, який же із себе був той Паців дідусь. І йому спало на думку: а що, як раптом оце зараз вони полюють на Двох Дідусів, і що буде, коли вони спіймають цих Дідусів,– чи зручно буде взяти хоча б одного додому й тримати в себе,– і цікаво, що скаже на це Крістофер Робін...
А сліди все йшли і йшли поперед них...
Раптом Вінні-Пух знову закляк на місці.
– Поглянь! – стривожено прошепотів він і показав на сніг.
– Куди? – так само пошепки сказав Паць і аж підскочив від ляку. Та щоб показати, ніби він підскочив не від ляку, а просто так, Паць підскочив ще кілька разів, ніби йому просто закортіло пострибати – стриб, стриб, стриб!
– Нові сліди! – сказав Пух.– До тих двох приєднався ще хтось третій!
– Пуше! – вереснув Паць.– Як ти гадаєш, невже це ще один Бабай?
– Ні,– сказав Пух,– бо сліди зовсім інші... Це може бути Два Бабаї й Один, ну, скажімо... скажімо, Бабайчик... Або ж, навпаки, Два Бабайчики й Один, скажімо... ну, Бабай... Та однак треба їх наздогнати...
І вони рушили далі, починаючи трохи хвилюватися, бо як-не-як, а ці Три Невідомі Істоти могли виявитися Дуже Страшними Істотами.
І Пацеві до плачу захотілося, щоб його любий дідусь "Стороннім В" був зараз тут, а не деінде. А Пух думав про те, як було б гарно, аби вони раптом, ну зовсім-зовсім випадково зустріли зараз Крістофера Робіна, – звісно, тільки тому, що він, Пух, так любить свого
