дітей хай буде? В животі важко, в голові каша. Якого хєра я їду на цій галімій маршрутці, хоча всі суки з їх короткими ногами і без цицьок давно вже на лєксусах? Блядь, врємя — дєньгі. І врємя це уйобує шо піздєц. Фу, Марта, ну в тебе й думки. Будь вище. Ти королева, ти ще всім покажеш. Він найде тебе, твій Принц. На порші (як у Святослава, котрого вона бачила на одній вечірці, але ще не познайомилася) чи на ягуарі (як у ще кількох сотень чуваків цього міста, зрештою) — похуй. І повезе на Балі. Чи на Мальдіви. І тобі не доведеться більше розводити лохів на шуби і брильянти. (Насправді в Марти шуба була одна, і був усього один перстеник із півкаратиком діаманта, але Марта навмисне вживала множину, за принципом саянтологів: повірив — збулося). Так от. Він, Принц, купить їй самій спортивний порш, і вона на ньому буде їздити, і посадить поряд із собою Аліну, і порш цей буде кабріолетом, і вони цілуватимуться в кожній пробці, і мужики в ахуї будуть врізатися один в одного, а вони реготатимуть і додаватимуть газу на під’їзді до щойно відкритого пафосного клубу… Одним словом, Марта рятувалася від маршруткової реальності поршевими мріями. Нічого нового — вона так частенько робила. І не тільки в понеділок. Із недороблених справ — корекція гелевого нігтя. Дуже важлива, до речі, справа.
Свєта Банько мала до всіх них найменш прямий стосунок. У великому супермаркеті вона, перед тим відправивши чоловіка з дорожніми торбами прямо додому, обмацувала апельсини. Щоби зайти до подружки Людочки на Сирець і похвалитися, як козирно вони з чоловіком відпочили в Єгипті і як їй тепер наплювати на сусідського Сергія Олександровича, пішов він сама знаєш куди. А ось тобі, Людочка, фрукти — везла з Єгипту, а шо? Наклейки віддерти, і Людочка поведеться. Можна буде довго й задушевно про щось говорити, викликаючи в Людочки то зойки жаху, то іскорки захоплення, то спазмики заздрощів. Особливо якщо ненав’язливо розшпилити олімпійку й показати новий золотий ланцюжок на 25 грамів з кулончиком. Ех, Людочка, коли в тебе день народження? З мене хрестик з камушком… А як тобі мій Луї Вьютон? За безплатно щітай купила. А японцям — прикинь — їм у Франції не дають купляти цей Луї Вьютон. Ага. Щоби в Японії купляли втридорога. Бо у Франції — тільки по дві сумки в руки. Представляєш, дарагая?! По дві сумки! Ужас. І штамп в паспорт ставлять. Там же, в магазіні. Так ті японці знаєш шо придумали? Вони беруть скуповують по дві сумки, а тоді французів просять, із вулиці — купіть нам, ось вам гроші. Бідняжки… На цій сльозливій ноті Свєта Банько так міцно стискає апельсинку в лотку, що, будь вона омріяними яйцями Сергія Олександровича, бідолашний гінеколог записався би в постійні клієнти свого колеги-уролога. Втім, саме цю апельсинку вона чомусь відкинула й поклала собі в пакет іншу — саме ту, котру сьогодні, в силу дивного збігу обставин, уже мацали Святослав і Марта, обоє в різний час купуючи якісь дрібнички в цьому магазині. З недовершених справ Свєта Банько мала сьогодні перегляд знятих цифровою мильницею єгипетських красот і переперегляд плодів свого шопінгу перед сном. На роботу вона завтра не піде — треба себе любити. Буде сидіти вдома, рішати кросворди і пити фруктовий чайок. Мммм… Ну, або піде — щоби всі побачили її свіжий загарчик. І буде сидіти там над своїм золотом, пити фруктовий чайок і рішати кросворди. А ввечері підгадати час повернення з роботи Сергія Олександровича, привітатися з ним, примружити зелені очі й фиркнути. Як справжня бестія, мгм.
…Коли ти малий і бездомний, ходиш спальними районами чужого міста й дивишся у вікна, де світять світло, тобі уявляються сотні щасливих людей з їхнім затишком, гарячою вечерею, ввімкненим телевізором, мріями, переживаннями, запахами, страхами і комплексами. І стає шкода, що ти не один з них. Коли ти вже дорослий і розглядаєш не так Ціле, подрібнене на деталі, як кожну окрему деталь, щоби потім вивести якусь закономірність, тобі стає страшно. Бо ти дивишся, приміром, на трьох окремих пасажирів нічного маршрутного таксі й розумієш, як тупо кожен з них пройобує своє життя, живучи явно не тими речами, для котрих цю людинку було народжено. І закономірність в тому, що з такої от полови життя, власне, і складається. That’s it. Хіба лише з єдиною похибкою — невловимою і нестійкою, та все ж такою, що унеможливлює існування константи. Похибкою на час кохання. Треш і розкіш, доступна кожному. М?..
Один мій знайомий містик якось сказав мені, що після смерті майже всі потрапляють до раю. Тільки от кожен має там стільки часу, скільки часу на Землі він був закоханий.
Отож,
Всього, згідно Love Timing від 00.00.00:
1. Антон — 3 роки.
2. Марта — 2 роки.
3. Ольга Василівна — 25 років.
4. Свєта Банько — 2 місяці.
5. Святослав — 9 днів.
