Леббенч (змінюючи позицію): У такої, як я, німфоманки (показує пальцями «лапки») навіть і вдячності не вистачає, та все ж дякую вам, хоч уся ця подяка не вартує й півпенні. Отже, ніхто не викликав вас? Це була суто ваша думка? Ви приїхали з власної волі? Кажіть, але чесно. Як усе було?
Ґіль (змінюючи позицію): Що мали б ми сказати, панно?
Леббенч (запускаючи Роза в рух): Та будь-що, лиш би в'язалося. Вас викликали сюди, це зізнання на вас написане, ви як слід не вмієте маскуватися. Я знаю, то наш добрий король з королевою вас викликали.
Роз (запускаючи Ґіля в рух): Навіщо, принцесо?
Леббенч (знуджено-збуджено): А це вже ви мали б мені розказати. Благаю вас як ваша подруга, підстилка, найближча блядь, заклинаю всіма святощами, котрі згадав би в цю мить значно патетичніший від мене промовець — говоріть просто і без варіантів: вас викликали чи ні? Якщо любите мене хоч трохи, скажіть.
Ґіль (виходячи з Роза): Так, принцесо, нас викликали.
Леббенч (витягаючи з себе Роза): Тоді я розповім вам навіщо. Таким чином це буде лише мій домисел, і ваша секретна місія на заклик короля й королеви не втратить ані пір'їни своїх почестей. Останнім часом — з невідомих мені причин — я втратила радість життя, закинувши навіть свої щоденні вправи. І дійсно, почуваю себе в такому тяжкому настрої, що ця бездоганна конструкція, це ліжко видається мені лише безплідним прибережним каменем, а цей фантастичний балдахін над нами, це повітря — ви лише гляньте на це сміливе склепіння неба, на цей найвищий дах, посипаний золотими вогнями — видається хіба що огидним нагромадженням нездорових випарів. Як майстерно склепано людину! шляхетність у думках! безмежні можливості! доцільність і відповідність тілобудови та рухів! нагадує вчинками ангелів! розумом дорівнює богам! втілена краса світу! вінець творіння! А як на мене, то лише квінтесенція пороху. Не потішить мене жоден чоловік — і жодна жінка, хоча своїми посмішками ви ніби натякаєте на власну думку.
Роз (почуваючись покинутим): Панно, ніякої такої думки в нас і не було.
Леббенч (розглядаючи золотий вібратор): Тоді чого ви сміялися, почувши, що люди не тішать мене?
Роз (розглядаючи анальні кульки): Подумалося, принцесо, що раз не тішать вас люди, то й актори можуть сподіватися вельми стриманої від вас гостинності. Ми їх обігнали дорогою сюди — вони саме їдуть запропонувати свою гру.
Леббенч (запихаючи вібратор у зад Розові): Що це за актори?
Роз (запихаючи кульки у зад Ґілю): Ті самі трагіки з міста, яких ви так любите.
Ґіль (запихаючи півкисті в зад Леббенч): Аж настільки?
Роблять вигляд, що кінчають одночасно. Звучать фанфари. Реквізитор поливає всіх імітацією сперми. Заходять статисти у військових черевиках, у кожного в руках — помідори без шкірки.
Ґіль (витягаючи кульки): Це актори.
Леббенч (закашлявшись від штучної сперми): Панове, вітання вам у нашій спальні. Зніміть перуки, звільніть руки, ходіть ближче. Гостинність має свої ритуали й церемонії. Тож дозвольте й мені зустріти вас із належною гостинністю, щоб ви не почули себе зневаженими (розставляє ноги, але потроху втрачає свідомість від анестезину).
Роз (витягаючи вібратор): Вітаю, панове майстри мистецтва, вітаю всіх. Ласкаво прошу всіх, панове актори. Як французи на соколиному полюванні, з місця кинемося на здобич. Послухаємо відразу який-небудь монолог. Дайте нам зразки своєї майстерності для проби. Action — і якомога палкіший.
Статисти починають жбурляти помідорами в Роза та Ґіля, потім валять їх з ніг і безжально копають важкими черевиками. Леббенч лежить уже непритомна, можливо, тому її ігнорують.
— Влад! Як там томограми? Дедалі слабші? Супер. Коли цілком погаснуть, даш загальний план побоїща. Панове, обережно, не пошкодьте All-seeing Eyes і шоломи. Цільтеся по нирках і печінці. Герої повинні померти від розриву внутрішніх органів, а не від втрати крові. Для крові в нас є помідори. Активніше, активніше! Ну що там, Влад? Ще трохи? Працюйте, поросята, працюйте. Черевиків можете не шкодувати. Що, не здихають суки? Зачекайте. Всім зупинитися! Давайте
