пройшли ще в старшинській школі. Нав-чання відбувалося під горою Пожеретул над Космачем. Після перевишколу Шугай потрапив до сотні Білого політвиховником, а в квітні 1948 року провід призначив його надрайонним референтом пропаганди на терені Городенщини. 16 квітня 1949 року Шугай з друзями Буруном, Морозом, Березою-Степаном і Чорнотою прийняв бій проти тридцятьох більшовиків на полі між селами Вербівці й Торговиця, там була криївка повстанців. У нерівному бою всі загинули по-геройськи.
«Буду гідним…»
Хто за Вітчизну меч підняв, той сліз не мав, той не ридав покірно… Марко Боєслав
Іспити складено. Чудовий недільний день. У старшинській школі «Ґрегіт» випускне свято. На торжество теренові провідники ОУН, які постійно опікувалися школою, запросили кількох священиків, вищих провідників. Зібрався люд з довколишніх сіл. Кільканадцять тисяч святково зодягнених горян заполонили величезну долину. По Службі Божій розпочалася врочиста церемонія. Кожен випускник підходив до престолу й складав присягу на вірність Україні. Знаю її й нині, як «Отченаш». «Я, воїн Української Повстанчої Армії, взявши в руки зброю, урочисто клянуся своєю честю і совістю перед Святою Землею Українською, Великим Народом Українським, перед пролитою кров’ю усіх найкращих синів України та перед найвищим політичним Проводом Народу Українського: Боротися, за повне визволення всіх українських земель і українського народу від загарбників та здобути Українську Самостійну Соборну Державу. В цій боротьбі не пожалію ні крови, ні життя і буду битися до останнього віддиху й остаточної перемоги над усіма ворогами України. Буду мужнім, відважним і хоробрим у бою та нещадним до ворогів землі української. Буду чесним, дисциплінованим і революційно-пильним воїном. Буду виконувати всі накази зверхників. Суворо зберігатиму військову і державну таємницю. Буду гідним побратимом у бою і в бойовому житті всім своїм товаришам по зброї. Коли я порушу або відступлю від цієї присяги, то хай мене покарає суворий закон Української Національної Революції і спаде на мене зневага Українського Народу». Клятву таку порушити міг тільки малодушний. Після присяги нам вручили дипломи про закінчення старшинського вишколу. В дипломі зазначувалася посада, яку може обіймати його власник: ройовий, чотовий, політвиховник, бунчужний. Крук і Скиба отримали право командувати сотнями. Ступенів-звань випускникам не давали, їх командування присвоювало нам пізніше. Диплом нагадував свідоцтво про середню освіту, надрукований був на «цикльостилі». Акуратно виписані оцінки за кожен предмет, внизу підпис і штамп: число «578». Диплом я носив у кишені з рік, відтак віддав на збереження мамі. Вона зберігала вдома всі мої шкільні й інші документи. Мама склала всі ті папери акуратненько в череп’яний горщик, ретельно засмолила. Тихцем закопала під мостом, щоб не знайшли більшовики. Адже облави й розшуки проводилися ледь не щодня, москалі перевертали все догори дном, переривали в хаті й поза хатою. Горщик пролежав у землі, здавалося б, у безпечному місці, кілька років. Але надійшла велика повінь, забрала міст, вимила й горщик, і документи пропали. Я не мав жодного підтвердження про освіту. Атестат за середню школу здобув повторно аж після звільнення 1963 року з таборів. Склав у вечірній школі екстерном іспити за десятий клас, довчився рік в одинадцятому й отримав атестат. До того часу не мав навіть свідоцтва про початкову освіту. Свято вдалося на славу. Настрій у випускників піднесений. Лагідне сонечко благословляло кожного в нелегку ратну дорогу. На поляні накрили довжелезний святковий стіл. Спиртного, звичайно, не було. Повсідалися викладачі на чолі з полковником Кропивою, курсанти. Зійшлося багато гостей з терену. Відразу ж після свята кожен випускник отримав скерування на подальшу службу. Вишкіл у старшинській школі «Ґрегіт» закінчився 20 серпня 1944 року. Десь у тому часі розпочався загальний наступ Червоної армії в Карпатах, відомий під кодовою назвою «Жаркий август». Німці, що вже трохи присмирніли й менше шарпали нас, відступали. Сотня Скуби була добре вишколена й готова до переходу фронту, що обзивався артилерійськими громами зовсім поруч. Скуба і Недобитий зі своїми сотнями перші перейшли фронт. Опісля в більшовицьке запілля прорвалися курені Степового, Лісового, Буковинський. Сотні Скуби і Недобитого якийсь час рейдували Снятинщиною і Городенківщиною. На Дністрі, неподалік села Поточище, звели великий переможний бій з енкаведистами, звідти рівнинними районами повернулися в Карпати. У Березовах на той час формувалися сотні. Манів став сотенним, а Скубу призначили командиром куреня. Але я в тих подіях участі не брав. Наступного після випуску дня
