армій – і щасливо повернулася з цінними для повстанських командирів вістями. Домовленість про нейтралітет віроломні мадярські вояки порушували неодноразово. Одного разу їхній підступ відчули на собі й Курява з Круком, які хотіли перебратись із Жаб’я на Замаґуру. Під густим вогнем мадярських карабінів згори обидва довго пролежали розпластані на березі Черемошу між мокрим холодним каменюччям. Якось кволий ще після виснажливої недуги Курява опинився в селі, яке щільно оточили мадяри. Облога затяглася, ворог не випускав зі села жодної живої душі. Куряві ж треба було йти в терен на зв’язки. Виручив сільський священик, пожертвувавши для провідника свою реверенду. Затримати духовну особу мадярські вояки не наважилися.
Кривава круговерть
Московити рвуться через Кути, Косів, Коломию на Станіслав. Між Кутами й Вижницею галицький і буковинський береги бурхливого Черемошу сполучає старий дерев’яний міст. Боївка Юри Павлюка, що мала назву «Зелений трикутник», дістала від повітового провідника ОУН Куряви наказ спалити міст. Червоні танкісти, що скупчилися біля своїх гусеничних машин на правому березі Черемошу, лише безпорадно спостерігали за відблиском полум’я в швидких весняних водах гірської ріки. Сухий міст палав, наче друге сонце зійшло над горами. Тепла весна сорок четвертого перетворила глибокі сніги на карпатських верхів’ях у бурхливі стрімкі потоки, що все змивали на своєму шляху. Назустріч тим потокам безкінечно пішо й кінно рухався людський потік. У Карпатах і за ними намагалися знайти порятунок від більшовицької навали сотні втікачів. Курява заквартирував коротко на Пеньківці в Кутах. Посеред ночі прибіг захеканий хлопчина-зв’язковий. Доповів, що Довбушева боївка затримала щойно двох більшовицьких офіцерів. Їхали возом із Чернівців. Партизани обшукали затриманих. Зброї ті не мали. А ось військові квитки й інші документи в них були. З розмови видно, що обидва зі Східної України. На провідникові запитання відповідали спокійно, поводилися природно, впевнено і з гідністю. Призналися, що комуністи, бо інакше не були б командирами Червоної армії. Доля звела їх у Білій Церкві. Вирішили втікати на Захід, оскільки впевненості в завтрашньому дні не мали. Сталінська костомельня трощила все і всіх без розбору. Їхали возом разом з іншими шукачами кращої долі, аж доки в Малому Ріжні не зупинили їх озброєні повстанці. Офіцерів припровадили до Білоберезки, звідтіля вони поїхали з повстанцями на Красноїлля. Про затриманих утікачів Курява відразу ж доповів окружному провідникові Борису. Після належної перевірки контррозвідки ОУН кадрових офіцерів передали військовому референтові Кризі, обов’язком якого було формувати старшинські кадри для УПА. Ще військовик відав обмундируванням, зброєю, амуніцією, харчуванням для повстанських відділів. Обох офіцерів, уже як старшин-інструкторів УПА Лісового й Степового, Курява зустрів трохи згодом на Замаґурі, куди провід перевів старшинську школу. Із табором старшинського вишколу УПА сусідила редакція часопису «Повстанець Гуцульщини». Очолював її прийшлий із Буковини журналіст Тур. Працювали в редакції дівчата-підпільниці, які мужньо терпіли всі тяготи лісового повстанського життя. Тур підпорядковувався безпосередньо окружному провідникові ОУН, тому з Курявою зустрічалися рідко. Проте пильне око могло би спостерегти якийсь холодок у стосунках між повітовим провідником і редактором «Повстанця…». Недолюблював чомусь журналіст ерудованого, розважливого й послідовного в своїх логічних діях Куряви. У старій гуцульській хаті на околиці високогірної Замаґури засідає суд ОУН. Гострозорі стійкові з-за дерев біля хати промацують очима ближні й далекі підступи до села. За майстерно різьбленим столом на вкритих тканими веретами лавах сидять обласний референт СБ Станіславщини Павло, окружний провідник ОУН Коломийщини Борис, референт СБ Косівського повіту Крук, повітовий провідник юнацтва Скиба. Судять повітового провідника Куряву. Обласний провід дістав сигнал від редактора «Повстанця Гуцульщини» Тура, що той допоміг перейти угорський кордон невеликій групі жителів Косівського району, поміж яких були й лікар Василь Стефурак (Санітет) і його дружина Емілія (Сова). Вина Куряви полягала в тому, що дозволив подружжю медиків покинути повстанський терен, у якому так бракувало кваліфікованих лікарів. Окружний Борис, звично м’який і добродушний, сьогодні безжально категоричний. «Вища міра!». Молоденький Скиба мовчки кліпає очима й обводить старших друзів здивованим поглядом. Бувалий у бувальцях Крук від незвичної безпорадності до хрускоту стискає кулаки й німо зиркає на друга Куряву, який спокійно сидить на лаві навпроти, наче йдеться не про його життя. Крука розпирає бажання зірватися на ноги, крикнути грімко: «Люди! Схаменіться! Кого судимо? За віщо?! Не всім же гинути! Ті, що врятуються за кордоном, ще послужать Україні…». Проте твердий погляд повітового, а ще звичка до суворої
