боротьба з коричневим окупантом. У смертельно-небезпечній розвідницькій грі з майором Павловим молодий провідник Чабан мусив стерегтися й своїх, оскільки за підозру в співпраці з більшовиками Служба безпеки по голові не погладила б. Тим паче, що в самій Службі безпеки ОУН вкоренилися й уміло діяли рафіновані провокатори й аґенти НКВД. Службою безпеки Коломийської округи керував московський аґент Кіров. Йому допомагали перекинчики Олесь, Кордуб із рідним братом Чорним, Кузнєц, Скала, Дон… Своїм червоним господарям зрадники не тільки давали інформацію про стан справ в українському революційному підпіллі, вони, мов прожерливі хробаки яблуко, підточували його зсередини – вбивали провідників, знищували мирних людей, грабували, ґвалтували, вершили нечувані звірства, аби скомпрометувати український національно-визвольний рух. Зерна розбрату, страху й ненависті, що їх сіяли ниці людці з темними продажними душами, десятиліттями розноситиме червоний вітер по найдальших закутинах уярмленого краю. І дадуть ті зерна густі сходи й отруйні плоди, що завдадуть немало шкоди чистим людським душам. А хробаки московські з угодованими нащадками своїми вгризатимуться й у ніжний плід української незалежності. Тривалої та важкої праці вимагатиме очищення українського яблука від пажерливої хробачні. Працівника окружної референтури Служби безпеки Дика ніхто не купував і не вербував. Майже п’ятдесятирічнй, із залишками русявого волосся довкола чималої лисини, чолов’яга був професійним розвідником-терористом. Змінювалися вивіски контори, в якій Дик заробляв собі на хліб, (ВЧК, ГПУ, ОГПУ, НКВД, НКГБ, МГБ), мінялися її керівники, та незмінним залишалося завдання більшовицького терориста – нищити українців, які виступали проти комуно-московської окупації. Не суть важливо, були вони повстанцями двадцятих років у центральних реґіонах України, заможними господарями в південних чи східних областях у роках тридцятих, повстанцями середини століття на заході України, всіх їх треба було нищити, бо то були свідомі українці. Східну вимову Дик уміло маскував львівською говіркою. Найближчому оточенню, наче ненавмисно, демонстрував іноді густі шрами на дужому тілі. Довірливо розповідав про страшні радянські концтабори й польську Березу-Картузьку, де він буцімто карався. Називав імена й прикмети відомих діячів ОУН, які разом із ним страждали в неволі. Чіпка пам’ять і глибока ерудиція давали змогу добре підготовленому аґентові вільно спілкуватися з провідниками ОУН і командирами УПА. Якраз вони, провідники округ і командири куренів, а також повстанці вищих ранґів цікавили московського терориста найдужче. Обезголовлювати українське підпілля й повстанську армію на терені Коломийської округи – таке було основне завдання офіцера НКГБ Дика. Жорстокого й нестримного в люті есбіста Дика, який у гніві вимахував товстою бамбуковою палицею й голосно лякав усіх «курковою ляґою», підпільники воліли обминати десятою дорогою. Якось у Соколівці він завітав до хати, де квартирувала провідниця жіночої сітки ОУН Дарина. Щось сердито буркнув з порога дівчині, а відтак зненацька вхопив волосатим лапищем і стис до хрускоту тендітну дівочу руку. Очі есбістові злилися кольором з його червоною пикою. Від невгамовної люті садистом аж тіпало. Врятував провідницю від розправи хтось із повстанців, що дуже своєчасно клацнув клямкою сінешніх дверей. Розчервонілий Дик вихором вихопився з хати й щез, мов нечисть перед полум’ям свічки. Тямковитого й непомітного референта військової розвідки Чабана він відверто недолюблював, очевидно, відчуваючи його загрозу власній безпеці. Ранньої весни сорок п’ятого до засніженого високогірного Красноїлля прибули високі провідники ОУН. Нарада-зустріч відбувалася в просторій дерев’яній хаті, що підпирала захмарені небеса стовпом сизого диму з закуреного комина. Хата на високому пагорбі сусідила з церквою. Всі провідники, крайові й окружні, в теплому, здебільшого гуцульському, одязі й при зброї. Референтові розвідки Чабану доручили чи не найвідповідальніше завдання – безпеку прибулих провідників. Йому підпорядкована численна охорона. У ході наради часто навідується до хати й кудись виходить із неї Дик. Працівник окружної Служби безпеки має вільний прохід скрізь. Найчастіше есбіст із незмінною бамбуковою палицею в руці бреде в лісову гущавину, до чогось там принюхується. Надійні стійкові на своїх постах пильно промацують зіркими поглядами кожен клапоть засніженої гірської землі. Спати провідники повкладалися в тій же хаті, де відбувалася нарада. Перед самим ранком Чабанові, що спав ближче до порога, приснився чудернацький сон: згори сторожко крадуться зграї сірих пацюків із довжелезними зубами й кровожерливими очима. Стряснув із себе залишки тривожного сну й тихцем вибрався на подвір’я. Дужі стійкові зі скорострілами навпереваги несуть звичну службу. Далеко, майже на самій маківці стрімкого горба, Чабан радше відчув, аніж побачив у передранкових сутінках, якийсь рух. Спершу майнула гадка, що на підсилення охорони прибув курінь Недобитого. Але чому вояки ховаються за воринням і навіщо роззосереджуються в обидва боки, намагаючись велетенською підковою охопити місце постою повстанців? Ворог! Хутко, але безшумно, Чабан кинувся до хати й оголосив тривогу. Готові до всяких несподіванок, провідники з розбезпеченою зброєю в руках безгучно вихопилися на просторе подвір’я, зайняли оборону. Бліду вранішню тишу розпанахали червоні смуги довгих кулеметних черг. Ближні гори відгукнулися багаторазовими згуками, немов сердячись за перерваний сон. Кулі густими роями голодних шершнів дзижчали над головами повстанців, не завдаючи їм шкоди – дуже невигідний був для червоних кут обстрілу. Вранішніми нападниками виявилися солдати з близької прикордонної застави. Діставши по рації звістку від Дика, вони примчали, щоби перестріляти сонних
Вы читаете Брати вогню
