Пригорницький признався Осипові Томенчуку, що і йому загрожував термін десять років таборів, якби не заступництво Івана Ключинського. У спорудженому в Слободі Будинку відпочинку Зиновій Манів призначив Осипа директором. Будинок набув доброї слави. Ліс, гори, чисте повітря, смачні страви, добре обслуговування вабили людей з усіх-усюд. Але й тут діяла система підглядання й винюхування. Один житель Слободи навіть записував номери всіх машин, які приїздили до директора. Уже будучи на пенсії, Осип Томенчук добудував ще один корпус Будинку відпочинку. З проголошенням довго виборюваної незалежності України працював завідувачем господарського відділу Коломийської міської ради. Незважаючи на похилий вік, Осип Томенчук і досі не припиняє своєї діяльності. Займається пошуковою роботою, працює в різних товариствах і громадських організаціях. Слова правила «Пам’ятай, що Україна покликана до творення нового життя, і тому працюй для її могутності й розвитку» назавжди залишаються життєвим дороговказом для члена Організації Українських Націоналістів Чабана – Осипа Томенчука.
Без права померти
Восени 1944 року надрайонний провідник Косівщини Курява дістав розпорядження крайового проводу ОУН про переведення його на посаду надрайонного провідника польової Городенківщини. Трохи відійшовши від дошкульної рани, одержаної в гострій сутичці з мадярськими топографами біля села Барвінкового Жаб’євського району, провідник перебрався на Снятинщину, яка входить до Городенківського надрайону разом із тодішніми Городенківським, Чернелицьким, Обертинським, Гвіздецьким, Заболотівським районами. Поранена нога ще давалася взнаки, тож намагався уникати зустрічей з енкаведистами. Куряву на посту Косівського надрайонного провідника ОУН змінив Едвард (Василь Горук із Балинців), який до того під псевдами Скиба і Сковорода був провідником юнацтва. Підпільником Василь Горук став у Коломиї за німецької окупації. В серпні сорок п’ятого провід ОУН перевів двадцятидворічного Едварда на пост Городенківського надрайонного провідника. На Святий вечір сорок восьмого року його з друзями Корнієм (Степаном Шинкаруком із Торговиці) й Довбушем (Григорієм Сливчуком із Топорівців) вислідили в Ясенові-Пільному біля Городенки московські винюхувачі. Підпільники понад годину героїчно відбивалися від двох десятків енкаведистів, яких привели сільські запроданці, й загинули. Перед смертю важко поранений Едвард спалив документи, що могли б вивести енкаведистів на слід підпілля. Рік, до своєї героїчної загибелі у травні сорок дев’ятого, перебував на посту надрайонного провідника Марко – Василь Хома. На його місце провід скерував Чорногору – Івана Скляновського-Гордієнка, уродженця Київщини, який свого часу заступив командира куреня «Гайдамаки» леґендарного Скубу. Дев’ятнадцятого серпня 1949 року сотник Чорногора потрапив до більшовицьких лап під час масової облави на полі біля села Сороків неподалік Гвіздця. А вже 21 серпня привів енкаведистів на місце постою повстанців у Тулукові Заболотівського району. На совісті провокатора Чорногори загибель провідника Гвіздецького району Максима (Василя Довганика) з Вовчківців, його односельця, Заболотівського районного організаційного референта Зеленого (Михайла Зеленка), Черника – Петра Веретюка з Балинців. Під час бою чекісти на власний лад віддячили своєму триденному помічникові – розрядили в спину Чорногорі пістолетну обойму. Пост Городенківського надрайонного провідника ОУН посів Сталевий – Тарас Буджак із наддністрянського Поточища. Поліг мужній провідник 20 жовтня 1950 року на горі Курмитура неподалік від озера Лебедина. У бою з емгебистами, яких привів зрадник Кіров, того дня наклали головами окружні провідники Борис і Сталь, інші повстанці. Гірко ридали осінні Карпати… А попереду були нові зради… І смерть, смерть, смерть… Шкода було Василеві Федюку покидати Гуцульщину, з якою зріднився за роки нелегкої, смертельно небезпечної підпільної діяльності. Довго ще снилися провідникові в польових криївках набуті й утрачені в горах друзі, полита повстанськими потом і кров’ю земля. Новий терен вимагав іншої тактики підпільної боротьби. У горах він жодного разу не був у криївці. Тут же, серед безлісих піль, сувора бойова дійсність спонукала до частого перебування в підземних схронах. Псевдо в новому надрайоні поміняв на Євшан, аби збити з пантелику ворожу контррозвідку. Власної криївки надрайонний провідник не споруджував, користувався готовими, оскільки весь час змінював місця постою. Підземні сховища використовував лише для ночівлі й короткого перепочинку. Часто ночував, закутавшись у плащ-намет, у гайках і перелісках. Напрочуд гарний схрон збудували підпільні майстри в Задубрівцях. Дотепний вхід до підземелля замаскували під призьбою сільської хати, запасним виходом можна було вибратися досить далеко в густому хабаззі. Велику цінність у підземного пристанівку мала протічна вода. Її безжурне жебоніння нагнало
