назви було вже розібрано моїми літературними попередниками, то я й назвав оту повість «Доба», ну, в плані не просто відтинок часу, а в плані «Доба-Епоха» - просто, як кажуть, та зі смаком.
Саме вона й отримала гран-прі на конкурсі «Гранослов», а ще право бути виданою окремою книжкою у видавництві «Український письменник» накладом у тисячу екземплярів (що є нині неабияким літературним раритетом).
Цей «дебютний успіх» надихнув мене на продовження, і за якихось три наступних місяці я перетворив повість «Доба» на повноцінний роман у чотирьох частинах, який був майже готовий улітку 1995 року.
Але часи стрімко мінялися й національно-піднесене українське відродження початку дев'яностих змінилося глухою апатією, а часом неприкритою ворожнечею промосковсько-імперських сил до всього українського, тим більше, що у двох останніх частинах мого роману піднімалися гострі соціально-політичні проблеми, що не вкладалося в прокрустове ложе офіційного дискурсу «кучмівської доби».
Погулявши по різних видавництвах з пропозицією видати «Добу» окремою книжкою, я усюди отримав відмови й урешті закинув цю невдячну справу.
З тої пори «Доба» так і лежала в моїй шухляді, аж поки я знову не почув її тихий голос. «Час настав, друже, - шепотіла вона мені, - адже все, про що ти писав і думав майже двадцять років тому, все це актуальне й нині».
Тому, користуючись нагодою, хочу подякувати пану Івану Дзюбі за його життя і творчість, а особливо за останню книгу «Нагнітання мороку», бо вона повернула до життя певні забуті думки та асоціації.
Кажу «Дякую» з великої літери пану Юрію Винничуку (і не тільки за блискучий вірш «Убий підараса», що послужив каталізатором продовження проекту «Лагідна українізація», а також за літературну редакцію роману та за люб'язну згоду процитувати його есей «Малоросійський мазохізм» та оповідання «Ги-ги-и»!
Кажу «дякую» моїм батькам та дружині, що терплять усі мої «бандерівські вихиляси».
Кажу «дякую» своєму Народові й Господу Богу, що дає нам право жити й творити!
Ну й насамкінець хочу подякувати й звернутися зі словами любові до всіх ворогів Незалежної України, до всіх українофобів і україноненависників, бо саме ви своїми діями, словами й вчинками пробудили моє вже давно забуте бажання дописати цей роман до кінця.
Дякую вам, дорогі вороги України, за те, що ви є! Без вас було б геть сумно!
З любов'ю та повагою, автор - Антін Мухарський.
Київ, 2012 р.
Цей літературний твір створено на основі подій, які могли би мати місце в реальному житті, а могли б і не мати.
Будь-які аналогії та порівняння героїв роману з реальними людьми є недоречними, бо майже всі персонажі, представлені й згадані в романі, є, скоріше, уособленням характерних рис того чи іншого людського психотипу та художньою вигадкою автора, аніж правдивим зображенням осіб, що перебували в стані фізичного буття в певний проміжок часу, описаний у романі.
