спускалась уже противага, пролітаючи мимо скроні, наче ядро. Коли Бендер із завгоспом проходили по дому, двері салютували страшними ударами. За всією цією фортечною пишнотою нічого не таїлося — стільця не було. Шукаючи пожежну небезпеку, інспектор потрапив до кухні. Там, у великому казані для білизни, варилася каша — запах її великий комбінатор почув іще у вестибюлі. Остап покрутив носом і сказав: — Це що, на машинному маслі? — Їй-богу, на чистому вершковому! — мовив Альхен, червоніючи до сліз. — Ми купуємо на фермі. Йому було дуже соромно. — А втім, це пожежної небезпеки не становить, — зауважив Остап. На кухні стільця теж не було. Була тільки табуретка, на якій сидів кухар у фартуху й ковпаку з туальденору. — Чому це у вас все убрання сірого кольору, та й намітка така, що нею тільки вікна витирати? Сором'язливий Альхен нахилив лоба ще нижче. — Кредитів відпускають недосить. Він був огидний самому собі. Остап із сумнівом глянув на нього й сказав: — До пожежної охорони, яку я в даний момент репрезентую, це не стосується. Альхен злякався. — Проти пожежі, — заявив він, — у нас вжито всіх заходів. Є навіть піногон-вогнегасник «Еклер». Інспектор, заглядаючи по дорозі в комори, неохоче попрямував до вогнегасника. Червоний жерстяний конус, хоч і був єдиною в домі річчю, що стосувалася до пожежної охорони, викликав в інспектора особливе роздратування. — На товчку купували? І, не діждавши відповіді наче громом побитого Олександра Яковича, зняв «Еклер» з іржавого гвіздка, без попередження розбив капсулу і швидко повернув конус догори. Але замість сподіваного пінного струму конус викинув із себе тонке шипіння, що нагадувало старовинну мелодію «Коль славен наш господь в Сионе». — Звичайно, на товчку, — потвердив Остап свою попередню думку і повісив співучий вогнегасник на старе місце. У супроводі шипіння вони пішли далі. «Де ж він може бути? — думав Остап. — Це мені починає не подобатись». І він вирішив не покидати туальденорового палацу доти, доки не дізнається про все. За цей час, поки інспектор і завгосп лазили по горищах, знайомлячись з усіма деталями протипожежної охорони і розміщенням коминів, 2-й будинок Старсоцзабезу жив своїм звичайним життям. Обід був готовий. Запах підгорілої каші помітно дужчав і переміг всі інші кислі запахи дому. У коридорах зашелестіло. Бабусі, несучи поперед себе в обох руках жерстяні мисочки з кашею, обережно виходили з кухні і сідали обідати за спільний стіл, намагаючись не дивитися на розвішані в їдальні гасла, складені персонально Олександром Яковичем і художньо виконані Олександрою Яківною. Гасла були такі: «ЇЖА — ДЖЕРЕЛО ЗДОРОВ'Я» «ОДНЕ ЯЙЦЕ МАЄ В СОБІ СТІЛЬКИ Ж ЖИРІВ, СКІЛЬКИ 1/2 ФУНТА М'ЯСА» «СТАРАННО ПЕРЕЖОВУЮЧИ ЇЖУ, ТИ ДОПОМАГАЄШ СУСПІЛЬСТВУ» «М'ЯСО — ШКІДЛИВЕ» Всі ці святі слова викликали у бабусь спогади про втрачені ще до революції зуби, про яйця, що зникли приблизно о тій самій порі, про м'ясо, що поступається жирами перед яйцями, а можливо, і про суспільство, якому вони не мали змоги допомагати, старанно пережовуючи їжу. Крім бабусь, за столом сиділи Сидір Якович, Панас Якович, Кирило Якович, Олег Якович і Паша Емільович. Ні віком, ні статтю ці молоді люди не гармонували із завданням соціального забезпечення, зате чотири Яковичі були юні брати Альхена, а Паша Емільович — двоюрідний племінник Олександри Яківни. Молоді люди, серед яких найстарший був тридцятидвохлітній Паша Емільович, не вважали своє життя в будинку соцзабезу за щось ненормальне. Вони жили в домі на правах бабусь, у них теж були казенні постелі з ковдрами, на яких було написано «Ноги», одягнені вони були, як і бабусі, в мишачий туальденор, але, мавши молодість і силу, вони харчувались краще за вихованок. Вони крали в домі все, що не встигав украсти Альхен. Паша Емільович міг злопати за одним присідом два кілограми тюльки, що він одного разу й зробив, лишивши весь дім без обіду. Не встигли бабусі як слід розсмакувати кашу, як Яковичі разом з Емільовичем, проковтнувши свої порції і відригуючи, встали з-за столу і пішли на кухню шукати чогось їстівного. Обід тривав далі. Бабусі загомоніли: — Зараз нажеруться, почнуть пісень горлати! — А Паша Емільович сьогодні ранком стілець з червоного кутка продав. З чорного ходу виніс перекупникові — Побачите, п'яний прийде сьогодні… У цю хвилину розмову вихованок увірвало трубне шмаркання, що заглушило навіть безупинний спів вогнегасника, і коров'ячий голос почав: — … нахід… Бабусі, пригнувшись і не оглядаючись на гучномовець, що стояв у кутку на митому паркеті, їли далі, сподіваючись, що їх мине чаша сія. Але гучномовець бадьоро вів далі: — Евокррраххх видусоб… цінний винахід. Залізничний майстер Мурманської залізниці товариш Сокуцький, — Самара, Орел, Клеопатра, Устина, Царицин, Климентій, Іфігенія, Йорк, — Со-куць-кий… Труба з хрипом втягла в себе повітря і безживним голосом поновила передачу: — … винайшов світлову сигналізацію на снігоочисниках. Винахід схвалено Доризулом, — Дар'я, Онега, Раймонд… Бабусі сірими качками попливли в свої кімнати. Труба, підстрибуючи від власної сили, шаленіла далі в порожній кімнаті: — … А тепер послухайте новгородські частівки… Далеко-далеко, в самому центрі землі, хтось торкнув балалаєчні струни, і чорноземний Баттістіні заспівав: На стіні клопи сиділи,
Милися-сушилися.
Фінінспектора уздріли –
Враз передушилися.
У центрі землі ці частівки викликали бурхливу діяльність. У трубі почувся страшенний гуркіт. Чи були то гучні оплески, чи почали працювати підземні вулкани. Тим часом
