Дванадцять стільців. Золоте теля

найняв Остапа, побіг на берег і звідти дивився на роботу художника. Букви гасла були не однакові і трохи перекошені. Виходу, проте, не було — доводилося задовольнятись і цим. На берег зійшов духовий оркестр і почав видувати хвацькі марші. На звуки музики з усього Барміна збіглись діти, за ними з яблуневих садів рушили дядьки і тітки. Оркестр гримів доти, доки на берег не зійшли члени тиражної комісії. Почався мітинг. З ґанку чайної Коробкова полились перші звуки доповіді про міжнародне становище. Колумбівці видивлялись на збори з пароплава. Звідти видно було білі хустки тіток, що боязко стояли біля ґанку, недвижний натовп дядьків, що слухали промовця, і самого промовця, що час од часу вимахував руками. Потім заграла музика. Оркестр повернувся, і не перестаючи грати, рушив до сходнів. За ним ринув натовп. Тиражний апарат методично викидав комбінації цифр. Колеса обертались, виголошували номери, бармінці дивились і слухали. Прибіг на хвилину Остап, пересвідчився, що всі мешканці пароплава сидять у тиражному залі, і знову побіг на палубу. — Вороб'янінов, — шепнув він, — для вас негайна справа з художньої царини. Станьте біля виходу з коридора першого класу і співайте. Як хто буде підходити — співайте голосніше. Старий отетерів. — Що ж мені співати? — У всякому разі не «Боже, царя храни!» Що-небудь пристрасне: «Яблочко» або «Сердце красавицы». Але попереджаю, якщо ви вчасно не виступите зі своєю арією!.. Це вам не Експериментальний театр! Голову зірву. Великий комбінатор, човгаючи босими п'ятками, вибіг у коридор, обшитий вишневими панелями. На одну мить велике дзеркало кінець коридора відбило його постать. Він читав табличку на дверях: МИК. СЕСТРІН РЕЖИСЕР ТЕАТРУ КОЛУМБА Дзеркало очистилося. Потім у ньому знов показався великий комбінатор. У руці він держав стілець із гнутими ніжками. Він промчав коридором, вийшов на палубу і, пере-зирнувшись з Іполитом Матвійовичем, поніс стілець нагору, до рубки стернового. У скляній рубці не було нікого. Остап одніс стілець на корму і повчально сказав: — Стілець буде стояти тут до ночі. Я все обдумав. Тут майже нікого не буває, окрім нас. Прикриймо стілець плакатами, а коли стемніє, спокійно ознайомимося з його нутром. Через хвилину стілець, закиданий фанерними листами і кумачем, зник з-перед очей. На Іполита Матвійовича знову напала золота лихоманка. — А чому б не однести його до нашої каюти? — запитав він нетерпляче. — Ми б його розшили негайно. І якби найшли діаманти, то зараз же й на берег… — А якби не найшли? Тоді що? Куди його дівати? Чи, може, однести його назад до громадянина Сестріна і ввічливо сказати: «Пробачте, мовляв, ми у вас стільчик украли, але на жаль, нічого в нім не знайшли, тож, мовляв, візьміть назад трохи зіпсованим!» Так би ви зробили? Великий комбінатор мав рацію, як завжди. Іполит Матвійович заспокоївся тільки в ту хвилину, коли з палуби пролунали звуки увертюри, що її виконували на кухлях Есмарха і пивних батареях. Тиражні операції на цей день були закінчені. Глядачі розсілися на берегових схилах і, дивовижна річ, шумно виявляли своє схвалення аптечно-негритянському ансамблеві. Галкін, Палкін, Малкін, Чалкін і Залкінд гордовито поглядали, немовби кажучи: «От бачите! А ви казали, що широкі маси не зрозуміють. Мистецтво, воно завжди доходить!» Потім на імпровізованій сцені колумбівці розіграли легкий водевіль зі співами й танками, зміст якого полягав у тому, як Бавило виграв п'ятдесят тисяч карбованців і що з того вийшло. Актори, скинувши з себе пута миксестрінського конструктивізму, грали весело, танцювали енергійно і співали милими голосами. Берег був цілком задоволений. Другим номером виступив віртуоз-балалаєчник. Берег укрився усмішками. «Барыня, барыня, — виробляв віртуоз, — сударыня-барыня». Балалайка запрацювала особливо. Вона перелітала за спину артиста, і з-за спини чулося: «Если барин при цепочке, значит — барин без часов!» Вона злітала в повітря і за короткий свій літ випускала чимало найважчих варіацій. Настала черга Жоржетти Тираспольських. Вона вивела з собою табунець дівчат у сарафанах. Концерт закінчився російськими танками. Поки «Скрябін» готувався до дальшої плавби, поки капітан вів переговори в трубку з машинним відділом і пароплавні топки палали, гріючи воду, духовий оркестр знову зійшов на берег і всім на втіху почав грати танки. Утворились мальовничі групи, сповнені руху. Призахідне сонце посилало лагідне абрикосове світло. Настала ідеальна година для кінознімання. І справді, оператор Полкан, позіхаючи, вийшов з каюти. Вороб'янінов, що вже звик до амплуа хлопчика, обережно ніс за Полканом знімальний апарат. Полкан підійшов до борта і вп'явся очима в берег. Там на траві танцювали солдатської польки. Парубки тупотіли босими ногами з такою силою, немов хотіли розколоти нашу планету. Дівчата пливли. На терасах і з'їздах берега розтаборилися глядачі. Французький кінооператор з групи «Авангард» найшов би тут роботи на три доби. Але Полкан, ковзнувши по берегу щурячими очицями, одразу ж одвернувся, інохіддю підбіг до голови комісії, поставив його до білої стінки, сунув йому книгу до рук і, попросивши не ворушитись, довго і плавно крутив ручку апарата. Потім він повів засоромленого голову на корму і зняв його на фоні заходу. Закінчивши знімання, Полкан поважною ходою попрямував до своєї каюти і замкнувся. Знову заревів гудок, і знову сонце з переляку втекло. Настала друга ніч. Пароплав був готовий до дальшої мандрівки. Остап з острахом думав про завтрашній ранок. Йому треба було вирізати на картоні постать сіяча, що розкидає облігації. Ця художня проба була не до снаги великому комбінаторові. Якщо з літерами Остап так-сяк справлявся, то для художнього зображення сіяча уже не лишалося жодних ресурсів. — То майте на увазі, — застерігав товстун, — з Васюків ми починаємо вечірні тиражі, і нам без