Енеїда

Став місяць з хмари виглядати,

І звізди на небі блисьблись!

Агу! Троянцям легче стало,

І тяжке горе з серця спало,

Ужебо думали пропасть.

З людьми на світі так буває:

Коли кого міх налякає,

То послі торба спать не дасть.

²⁰¹ Уже троянці вгамовались,

Могоричу всі потягли;

І, мов меньки, повивертались,

Безпечно спати залягли;

Аж ось поромщик їх, проноза,

На землю впав, як міх із воза,

І, мов на пуп, репетовав:

«Пропали всі ми з головами,

Прощаймось з тілом і душами,

Остатній наш народ пропав.

²⁰² Заклятий острів перед нами,

І ми його не минемо,

Не пропливем нігде човнами,

А на йому пропадемо;

Живе на острові цариця

Цірцея, люта чарівниця

І дуже злая на людей;