Енеїда

Царівна сей дала одвіт, –

Для мене завжди Турн остилий,

Очам моїм один ти світ!

Тебе коли я не побачу,

То день той і годину трачу,

Моє ти щастя, животи;

Турн швидче нагле околіє,

Ніж, дурень, мною завладіє,

Я вся – твоя, і пан мій – ти!»

[70] Тут Турн без пам’яті схватився,

Стояв, як в землю вритий стовп;

Од злості, з хмелю ввесь трусився

І сна од яву не розчовп:

«Кого? – мене; і хто? – троянець!

Голяк, втікач, приплентач, ланець!

Звести? – Лавинію однять?

Не князь я! – гірше шмаровоза,

І дам собі урізать носа,

Коли Еней Латину зять.

²⁴² Лавися шмат не для харциза,

Який пройдисвіт єсть Еней;

А то – і ти, голубко сиза,

Ізгинеш од руки моєй!

Я всіх поставлю вверх ногами,

Не подарую вас душами,