Він був собі ковтуноватий,
Сідий, в космах і пелехатий,
Зігнувсь, підпершися ціпком.
[6] «Венерин сину! не жахайся, –
Дід очеретяний сказав, –
І в смуток дуже не вдавайся,
Ти гіршії біди видав;
Війни кривавой не страшися,
А на олімпських положися,
Вони все злеє оддалять.
А що мої слова до діла,
Лежить свиня під дубом біла
І тридцять білих поросят.
285 На тімто берлозі свиноти
Іул построїть Альбуград,
Як тридесят промчаться годи,
З Юноною як зробить лад.
Однаково ж сам не плошайся,
З аркадянами побратайся,
Вони латинцям вороги;
Троянців з ними як з’єднаєш,
Тогді і Турна осідлаєш,
Все військо виб’єш до ноги.
[8] Вставай, Енею, годі спати,
Вставай і богу помолись,
Мене ти мусиш также знати:
Вы читаете Енеїда
