Енеїда

Перед самим троянським валом,

Щоб сим врагів своїх кольнуть.

[109] Троянці зараз одгадали,

Чиї то голови стримлять;

Од жалю сльози попускали,

Таких лишившись паруб’ят.

Об мертвих вість скрізь пронеслася,

Вся рать троянська потряслася,

І душі смутку предались.

Як мати вість таку почула,

То тілько вічно не заснула,

Бо зуби у неї стялись.

[110] А одійшовши, в груди билась,

Волосся рвала з голови,

Ревла, щипалася, дрочилась,

Мов ум змішався у вдови:

Побігла з криком вокруг вала

І голову коли пізнала

Свого синочка Евруся,

То на валу і розпласталась,

Кричала, гедзалась, качалась,

Кувікала, мов порося.

³³⁰ І диким голосом завила:

«О сину! світ моїх очей!

Чи я ж тебе на те родила,

Щоб згинув ти од злих людей?