Енеїда

Тогді до війська обернувся,

Прокашлявся і раз смаркнувся,

І річ таку їм уджигнув:

[76] «Козацтво! лицарі! трояне!

Храбруйте! наша, бач, бере;

Оце опудало погане

Латинів город одіпре.

Но перше чим начнем ми битись,

Для мертвих треба потрудитись,

Зробить їх душам упокой;

Імення лицарів прославить,

Палланта к батькові одправить,

Що наложив тут головой».

³⁷⁵ За сим пішов в курінь просторий,

Де труп царевича лежав,

Над ним аркадський підкоморій

Любистком мухи обганяв.

Троянські плакси тут ридали,

Як на завійницю кричали,

Еней зарюмсав басом сам:

«Гай, гай! – сказав, – ув’яв мій гайстер!

Який то був до бою майстер.

Угодно, бачу, так богам!»

³⁷⁶ Звелів носилки з верболозу

І з очерету балдахин

Зготовить тіла для виносу,