Енеїда

Як спав хрещений ввесь народ.

⁵⁴ Стояв у неї на городі

В кострі на зиму очерет;

Хоть се не по царській породі,

Та де ж взять дров, коли все степ;

В кострі був зложений сухенький,

Як порох, був уже палкенький,

Його й держали на підпал.

Під ним вона огонь кресала,

І в клоччі гарно розмахала,

І розвела пожар чимал.

⁵⁵ Кругом костер той запаливши,

Зо всей одежі роздяглась,

В огонь лахміття все зложивши,

Сама в огні тім простяглась.

Вкруг неї полом’я палало,

Покійниці не видно стало,

Пішов од неї дим і чад! –

Енея так вона любила,

Що аж сама себе спалила,

Послала душу к чорту в ад.

Частина друга

[1] Еней, попливши синім морем,

На Карфагену оглядавсь;

Боровсь з своїм, сердега, горем,

Слізьми, бідняжка, обливавсь.

Хоть од Дідони плив поспішно,