Енеїда

Сама же сіла на ослін.

«Будь ласкав, сватонькустарику!

Ізбий Енея з пантелику,

Тепер пливе на морі він.

⁶ Ти знаєш, він який суціга,

Паливода і горлоріз;

По світу як іще побіга,

Чиїхсь багацько виллє сліз.

Пошли на його лихо злеє,

Щоб люди всі, що при Енеї,

Послизли і щоб він і сам…

За сеє ж дівку чорнобриву,

Смачную, гарну, уродливу

Тобі я, далебі, що дам».

⁷ «Гай, гай! ой, дей же його кату!

Еол насупившись сказав. –

Я все б зробив за сюю плату,

Та вітри всі порозпускав:

Борей недуж лежить з похмілля,

А Нот поїхав на весілля,

Зефір же, давній негодяй,

З дівчатами заженихався,

А Евр в поденщики найнявся,

Як хочеш, так і помишляй!

⁸ Та вже для тебе обіщаюсь

Енеєві я ляпас дать;