Скривився парубок та в сльози:

– А бодай його лиха година знала! Що ж тепер тато скажуть!

Потяг собі, сердега, додому» (Чубинський. – Т. 2. – С. 379).

Здавна на Україні, так само як у Росії та Білорусії, сіль, як переважно привозний продукт першої необхідності, цінилася високо і витрачалася економно. Сіль була важливим, коли не основним, продуктом чумацького промислу. Знали сіль «кримку» і «бахмутку». Першу одержували від випаровування на сонці морської води в Криму, другу – від випаровування на спеціальних сковородах добутої з соляних колодязів води. Колодязі знаходилися на березі невеликої річки Бахмутки в нинішньому Донбасі. Біля солеварень виникла укріплена слобода, потім – місто Бахмут (тепер Артемівськ, великий центр соледобувної промисловості). Свідчать, що «бахмутка» була більш дрібною і вважалася кращою на смак (див. також коментар: IV, 45). Страви прийнято було варити без солі. Її ставили на стіл окремо. Звідси й звичай зустрічати гостей найдорожчим у господарстві – хлібом і сіллю. Хліб і сіль на столі – ознака достатку. Розсипати сіль не те що з торби – солянки вважалося в народі недоброю прикметою (посваритися).

[

<29

]

Варенуха – «Хлібне вино або наливка, варені з сухими плодами, медом і пряним корінням» (К.).

[

<30

]

Про піч багато хто з молодших та й старших уже не має певного уявлення. Споконвічний неодмінний атрибут житла, хранительниця вогню й тепла, з припічком та черінню, уже майже відійшла в минуле. Зараз тільки інколи в селянських хатах, на кухні, продовжують ставити печі менших, ніж раніше, розмірів і меншою черінню над ними, скоріше як данину традиції, ніж з практичної потреби. На черені, яка нагрівається, коли топлять піч, сплять, сушать зерно, в тому числі просо, перед тим як везти його шеретувати на пшоно.

Просо відоме ще з доісторичних часів як зернова культура. Згадується в дуже давніх зразках народної творчості: «А ми просо сіяли, сіяли…» Традиційно просо займає досить значне місце в харчовому раціоні українського народу. В повсякденному побуті пшоняна каша або куліш – звичайна страва. А в козацьких походах, чумацьких та бурлацьких мандрах пшоняна каша з салом, у піст з рибою та олією – перший наїдок.

[

<31

]

Оренда, оранда – корчма. У святкові дні тут збиралися на гуляння, танці. Назва «оранда»

Вы читаете Енеїда
Добавить отзыв
ВСЕ ОТЗЫВЫ О КНИГЕ В ИЗБРАННОЕ

0

Вы можете отметить интересные вам фрагменты текста, которые будут доступны по уникальной ссылке в адресной строке браузера.

Отметить Добавить цитату