<158
]
Гайдамака у первісному значенні: лайливе слово, означало «розбишака», «волоцюга». На українських землях, які входили до складу Польщі, у ХVІІІ ст. так звали учасників народновизвольної боротьби проти шляхти, в тому числі учасників найбільшого гайдамацького повстання Коліївщини у 1768 р. під проводом Максима Залізняка та Івана Ґонти. Назва так і лишилася за ними, стала загальновживаною. Одночасно йшло переосмислення цього поняття, вживання його в позитивному значенні. Вирішальну роль у цьому відіграли твори Тараса Шевченка: «За святую правдуволю Розбійник не стане» («Холодний Яр»).
Коновал – ветеринар.
Кушнір – той, хто вичиняє смушки, хутро із шкіри.
Шаповал – той, хто виготовляє, валяє шерсть, войлок.
За що терплять пекельні муки всі паливоди і злодії – ясно. Інша справа з представниками різних професій у заключних чотирьох рядках строфи, їхній гріх полягає у тому, що вони ігнорують заповідь «не убий» (різники), завдають болю тваринам (коновали, ковалі, які кують, таврують коней, взагалі мають справу з вогнем, що містить у собі магічну, чудодійну силу), виготовляють різні вироби з шкіри та шерсті забитих тварин (кушніри, ткачі, шаповали).
Недоброго, негуманного в усі часи не бракує. Так побудоване людське життя. Одначе народна мораль не виправдовує, не називає добром жорстокість навіть неминучу, навіть спрямовану на благо людей. Особливо найбільшу жорстокість – насильне позбавлення життя іншої живої істоти. Схвалювати вбивство, самому похвалятися ним, навіть коли йдеться про вбивство в бою лютого ворога або коли мова йде про тварину, годовану на пожиток людям, не годиться. Нар: Дай боже на пожиток! (Як колять кабана. Один дурень сказав «Боже поможи», так сміялись з його, поки й вмер – не забули. – Номис. – С. 7).
[
<159
]
Шляхта – дворяни.
Міщани – міські жителі: торговці, ремісники та ін.
Були і панські, і казенні – за кріпосного права селяни ділилися на панських, що були власністю того чи іншого поміщика, і казенних, що були власністю держави, або, інакше кажучи, царського двору. Строфа наголошує на тому, що пекло розраховано на грішників усіх станів. Комічно обігрується догмат церкви «Перед богом усі рівні». Пекло, як і всесвіт, поділено на дві ворожі, взаємовідштовхуючі частини: «невірні і християни». Далі такий антонімічний поділ (тьма і світло, бог і сатана, добро і зло, верх і низ) фігурує не тільки в релігійному та соціальному аспектах, а й у зниженому, бурлескнопобутовому плані, в різноманітних, калейдоскопічне несподіваних поворотах.
[
<160
