«Чого ви? що за вража мати,
Зібрались не давати спати».
Сказавши се, оп’ять заснув.
76 «Та встань, будь ласкав, панесвату!»
Абсест Ентеллові сказав.
«Пійдіть лиш ви собі ік кату!» –
Ентелл на їх так закричав.
А послі баче, що не шутка,
Абсест сказав, яка погудка,
Проворно скочивши, здригнувсь:
«Хто, як, Дарес? – ну, стійте наші!
Зварю пану Даресу каші,
Горілки дайте лиш нап’юсь».
[26] Примчали з казанок сивухи,
Ентелл її разком дмухнув
І од сієї він мокрухи
Скрививсь, наморщивсь і зівнув,
Сказав: «Тепер ходімо, братця,
До хвастуна Даресаланця!
Йому я ребра полічу,
Зімну всього я на кабаку,
На смерть зувічу, мов собаку,
Як битися – я научу!»
77 Прийшов Ентелл перед Дареса,
Сказав йому на сміх: «Гайгай!
Ховайсь, проклята неотеса,
Вы читаете Енеїда
