боєприпасами і т. ін., безумовно, відбилося добре знання І. Котляревським як українського козацького військового устрою, що порівняно недавно (у 80х роках XVIII ст.) був ліквідований, так і армії свого часу, військової справи взагалі. Адже він майже тринадцять років (з квітня 1796 р. по січень 1808 р.) перебував на військовій службі.
А ус в півлокоть би тирчав – вислів походить від старої міри довжини «лікоть» – віддаль від кінця витягнутих пальців руки до ліктя.
[
<260
]
Названі окремі командні посади в козацькому війську.
Хорунжий – у первісному значенні цього слова – «підпрапорний», оскільки перебував при полковому прапорі (хоругві) і підлягав безпосередньо полковникові. Середній чин у козацькому війську.
Асаул, осавул – виборна старшинська посада за військовотериторіального устрою. Були звання генерального, полкового, сотенного, артилерійського осавула.
Урядник. – молодший чин у козацькому війську.
Отаман – виборний або призначений ватажок у козацькому війську. Курінний отаман очолював козаків з одного села, місцевості, наказний отаман – тимчасово виконував обов'язки курінного, інших виборних командирів аж до самого гетьмана.
[
<261
]
У нас в Гетьманщині колись – Гетьманщина – напівофіційна назва земель Лівобережної України, які разом з Києвом були закріплені за Російською державою згідно з підписаним 30 січня 1667 р. Андрусівським договором між Росією і Польщею. Правобережжя відходило до Польщі. В Гетьманщині певною мірою зберігався уклад, який сформувався в добу визвольної війни під проводом Хмельницького: гетьманський уряд, поділ на полки, свій суд, фінанси, самоврядування ряду міст. Під тиском самодержавної політики автономія Гетьманщини дедалі більше занепадала і з введенням загальнодержавного адміністративного устрою в 1782 р. була ліквідована не тільки фактично, а й формально.
Не знавши: стій, не шевелись – українське козацьке військо, так само як і московське стрілецьке, не знало стройової підготовки, а значить і різних стройових команд, у тому числі команди «струнко!». Така підготовка почалася при Петрі І, одначе стройових команд у формі, прийнятій в наші дні, довго ще не знали. Воєнний статут Петра І залишався без змін протягом усього XVIII ст., аж до того часу, коли 6 лютого 1796 р. Павло І через три тижні після вступу на російський престол видав новий. Фанатичний прихильник палочної муштри і прусської шагістики, він відбив у статуті свої вимоги. Необхідну в розумних межах армійську дисципліну він прагнув замінити отупляючою муштрою.
