Енеїда

Що розказать – йому вже дати;

Ні в чім не був страхополох.

¹⁰⁴ Невтесом всі його дражнили,

Понашому ж то звавсь Охрім;

Мені так люди говорили –

Самому ж незнакомий він.

Побачив, що Еней гнівився,

До його зараз підмостився,

За білу рученьку і взяв;

І, вивівши Енея в сіни,

Сам поклонився аж в коліни,

Таку Енею річ сказав:

[62] «Чого ти сильно зажурився

І так надувся, як індик?

Зовсім охляв і занудився,

Мов по болотові кулик?

Чим більш журитися – все гірше,

Заплутаєшся в лісі більше,

Покинь лиш горе і заплюй.

Піди вкладися гарно спати,

А послі будеш і гадати,

Спочинь, та вже тогді міркуй!»

[63] Послухавши Еней Охріма,

Укрившись, на полу ліг спать;

Но лупав тілько все очима,

Не міг ні крихти задрімать.