Енеїда

Упавши на землю, качалась,

У барлозі мов порося.

І чим Еней молився більше,

То все було Сівіллі гірше;

А послі, як перемоливсь,

З Сівілли тілько піт котився;

Еней же на неї дивився,

Дрижав од страху і трусивсь.

[20] Сівілла трохи очуняла,

Отерла піну на губах;

І до Енея проворчала

Приказ од Феба в сих словах:

«Така богів олімпських рада,

Що ти і вся твоя громада

Не будете по смерть в Риму;

Но що тебе там будуть знати,

Твоє імення вихваляти;

Но ти не радуйся сьому.

[21] Іще ти вип’єш добру повну,

По всіх усюдах будеш ти;

І долю гірку, невгомонну

Готовсь свою не раз клясти.

Юнона ще не вдовольнилась,

Її злоба щоб окошилась

Хотя б на правнуках твоїх;

Но послі будеш жить попанськи,