зможемо набрати. Над ними старшим призначено мною Ілляша Караїмовича.
– Надзвичайно вдалий вибір, – схилив голову Конєцпольський.
– Атож. Цей схизматик ненавидить Павлюка і завжди був вірним нам.
– Угорська і німецька піхота де?
– У моєму таборі. Та, по правді кажучи, я не покладаю на них великих надій.
– Чому? Ландскнехти – чудова піхота. Та й молдавські драгуни не раз ставали нам у нагоді.
– Ними командують французькі офіцери. Ці люди розуміють лише дзвін золота у власних кишенях, а я після останніх подій у війську не маю чим їм заплатити.
– Про це можете не турбуватися. Я обіцяю в повному обсязі і вже дуже скоро вирішити питання про плату найманцям.
– Дякую, ваша милість.
– Не варто. Крім того, коли ландскнехти знатимуть, що у ворожому таборі на них очікує добра здобич, вони будуть вартими втричі по зрівнянню з пахолками Любомирського, Вишневецького і Кисіля.
– Навряд чи вони її багато знайдуть у таборі Павлюка. До того ж ця здобич має досить гострі зуби.
– Треба змусити їх думати, що знайдуть. А щодо зубів… Чим менше найманців переживуть битву, тим менше золотих залишать казну. Ви мене розумієте?
– Розумію. Можу завірити вашу ясновельможність, що ні драгуни, ані ландскнехти не будуть пасти задніх. Я подбаю, аби вони знаходилися там, де найгарячіше.
– Чудово. Ми з вами завжди діяли лише в інтересах Речі Посполитої, тож нехай Бог простить нам гріхи наші… І ще одне. Маю до вас одну конфіденційну розмову. Розмова, про яку знатимемо лише ви і я. Це теж в інтересах отчизни.
– Я слухаю вас, пане Станіслав.
– Це стосується Самуїла Лаща. Він… Ні, не подумайте, що я не маю довіри до пана коронного стражника. Але його методи не зовсім прийнятні для нас у ситуації, яка склалася. Він поводить себе наче ursus,65 який вломився на пасіку. Так, я теж вважаю, що бунтівників треба карати. Декотрих на горло. Але, якщо є найменша можливість, слід дати їм зрозуміти – Річ Посполита для України – це не лише меч ката, а й розважливий господар і мудрий пастир. Натомість, що я бачу? Ну для чого було палити церкву тут, у Корсуні, навіщо видирати бороду попу, вішати селян? Ви самі казали – ребелія в лісах, у місті слухняне поспільство. Може так статися, що разом з головами українських селян ми зрубаємо гілку, на якій сидимо. Ні, Лащ передає куті меду. Знаєте, чому дотепер всі козацькі виступи успішно нами придушувалися?
– Напевне, тому, що ми з вами і всі наші попередники, не дбаючи про себе і власну користь, захищали вітчизну і святу владу короля та сейму, – з пафосом вигукнув Потоцький.
