шапку і, набундючившись, впер в бік правицю, Савка витяг зза пояса пістолет і поклав його попереду себе на кульбаку. До воріт під'їздили кроком, не криючись.
– Відчинити ворота! – владним голосом звелів Нечай польською охоронцям, які завмерли, не маючи уяви, хто перед ними. – Ну, скурвий набрід, чого стали, мов вкопані?! Коритися, коли вам наказує військовий товариш коронного гетьмана!
Наперед завмерлих жовнірів виступив молодий шляхтич, якого, очевидно, тільки цієї миті розбудили – синій, шитий золотою ниткою жупан він накинув просто на білизну.
– Хто старший сторожі? – гаркнув до нього Нечай.
– Я… Тобто поручник Кульчицький! – виструнчився шляхтич.
– Чому ворота зачинено? – навис над головою у нього козак.
– Але, проше пана, ніч… маємо пильний наказ його ясновельможності! – початок фрази пролунав нерішуче, навіть дещо налякано, проте поручник швидко опанував себе, і слово «ясновельможності» було вимовлено сміливим, якщо не сказати викличним тоном.
Нечай, очевидно, вирішив одразу ж поставити юного поручника на місце:
– Як стоїш, вояко? Що маєш за вигляд?! Ти на військовій службі чи на своєму хуторі, хлопок лапаєш?! Пся крев! Присягаюсь мощами святого Бенедикта, ти в мене повчишся військової виправки. У фортеці, у казематі!
Козак швидко зіскочив з коня і підійшов до Кульчицького впритул.
– Шаблю! – гаркнув він, простягаючи руку.
– Цо?! – очі Кульчицького зробилися круглими, немов бійниці вежі в нього над головою.
– Те, що чув! Тебе варто заарештувати за таке несення сторожової служби. І це нічної пори, коли запорізькі лотри можуть таємно прослизнути до замку пана Конєцпольського!
– Але… слово гонору, я мав відпочивати в цей час. Прошу вас вибачити мій вигляд і це прикре непорозуміння…
– Прикре непорозуміння! Чому нас затримують?
– Але вас не затримують. Ворота зачинено з розпорядження пана гетьмана від заходу до сходу сонця.
– І ви не отримували ніяких наказів щодо нас?
– Слово гонору – жодних! Але якщо панове мають відповідні універсали…
– Добже! – Нечай зробив вигляд, що заспокоюється. – Що ж, я не буду поки що виносити вашу поведінку на очі пана полковника. Хоча добряча головомийка вранці вам не завадила б! Ви, мій друже, шляхтич і офіцер його королівської милості, тож маєте виглядати зразком для ваших жовнірів, – Данило вказав на чотирьох мушкетерів, які виструнчилися поруч.
