владнати військо і заробити гроші на майбутню велику кампанію.
* * *
Циган – подарований батьком перед відбуттям на Січ вороний красенькінь – благально косив бузковим оком на вершника, який ось уже дванадцять годин не давав йому перепочинку, а ратище увінчаного червоним прапорцем списа холодило руку навіть через хутряну рукавицю. Іван поглянув на Савку Обдертого, який їхав сидячи на велетенській кантарі, привалившись до чавунного тіла гармати. Кантару тягнули вісім пар конейваговозів. Натужно переставляючи ноги, могутні тварини повільно везли свій багатопудовий вантаж.
– Савко, примерзнеш до неї, їйбо! – пролунав поряд з Іваном веселий голос. Богун пізнав Нестора Неїжсало – молодого козака їхнього куреня, чий занадто круглий вид виказував причину, з якої він отримав своє прізвисько.
– Коли ти теревениш, я відпочиваю, – буркнув Савка, не розплющуючи очей.
– А мороз таки лютий! – почувся позаду голос Нечая.
За мить Данило наздогнав Богуна, і їхні коні пішли поряд. Шитий золотом кармазин Нечаєвого жупана виблискував у променях вечірнього сонця, неначе татарський іджиар. Іван посміхнувся – схильність Нечая похизуватись дорогим одягом уже давно помітили у Тимошівському курені, про що при нагоді успішно зубоскалили. Ще полюбляв пан Данило коштовну зброю, проте такі вподобання серед запорожців ніколи не викликали подиву. От і тепер при боці Нечая шабля з руків'ям слонової кістки, прикрашеним кількома досить великими смарагдами.
– Де ж ті татари? – знову почав провадити свого Неїжсало. – Третій день йдемо, і немає жодної душі!
– А що, хіба заскучав за ними? – запитав Богун.
– Скоро побачиш. Ти, хлопче, ще й не радий будеш, коли вони тебе з коня стягнуть і батогами по голому сподові відшмагають, – насмішкувато кинув Савка.
– Нехай спробують! – умить набундючився Нестор.
– І що його пробувати? Всиплять нижче спини канчуків та й годі.
Неїжсало почервонів.
– Ти, Савко, забагато на себе береш. Не займай, чуєш, а то…
Обдертий ліниво відмахнувся:
– Та годі тобі, розквоктався…
Нечай поплескав Нестора по плечу.
– Не переймайся ти, хлопче! Що, Савку не знаєш? Його ж хлібом не годуй, тільки дай когось підсмикнути.
Обдертий мовчав. Він байдужно позирав на обрій, де серед білого покривала зими чорною комашнею виникнув авангард війська буджацьких татар. Спокійно діставши зі шлика люльку, він вказав на них Несторові.
– Ну ось і допросився. Готуй, малий, шабельку, покажеш, чого вартий.
