Тицевський зітхнув. Він відставив порожній кубок, узяв до рук вкриту кіптявою й залишками жиру шпагу, що на ній нещодавно смажилась зайчатина, й задумливо почав підгортати нею вкриті сивою паволокою попелу жаринки в багатті.
– Нехай буде потвоєму, полковнику Богун. Я вирушив у цю мандрівку за наказом короля.
Іван з несподіванки аж присвиснув.
– Тебе відрядив…
– Мене відрядив Ян Казимир Ваза. Тепер ми можемо продовжити розмову?
– Так. Тепер я готовий вислухати, для чого королю знадобилося посилати тебе в таку неблизьку й далеко не безпечну подорож, – Богун випустив кільце тютюнового диму й уважно подивився в очі поляку. Той відповів твердим поглядом своїх вицвілих очей.
– Королю відома твоя позиція по відношенню до Переяславської Ради і віддання України під протекцію Московській державі. Це дуже необдуманий вчинок Хмельницького. Вчинок, котрий може призвести до надзвичайно тяжких для козацтва наслідків. Король підтримує тебе і має тобі дещо запропонувати. І повір мені, на таких умовах, котрі тебе влаштують значно краще, аніж примусова присяга, що до неї підштовхував вінницького полковника Хмельницький.
– Тобто ти хочеш сказати, що твоя поява тут є наслідком моєї відмови присягати московитам?
– Значною мірою. Ну і, звичайно, не слід забувати про конфлікт, що продовжує поглиблюватись між паном полковником і Хмельницьким. Так, не дивуйся, у Варшаві відомо багато чого з того, що діється у ставці гетьмана Хмельницького. А тепер, після викриття і страти Верещати, навіть більше, аніж Хмельницький може знати про стан речей у королівському палаці й сеймі.
– Верещагу страчено? – посміхнувся Богун. – Панове ляхи надто оптимістичні. У мене інші відомості: камергер його величності врятувався з фортеці і нині спокійно проживає в Україні. Це можу стверджувати, адже лише нещодавно я особисто зустрічався з паном Василем у Чигирині.
Тицевський мимоволі скривився.
– Я не маю необхідної інформації, щоб сперечатися з паном із цього питання. Та й доля шпига не є суттєвою для питань, котрі ми з тобою маємо розглянути. Отже, про твої непрості відносини із Хмельницьким нам відомо. Відомо й про те, що вже двічі Хмельницький мав намір стратити тебе, а одного разу навіть видав наказ закувати в кайдани пані Ганну. Ми вважаємо, що Хмельницький не є насправді тією людиною, котра нині потрібна Україні, ти згоден зі мною, полковнику?
– Продовжуй, – хитнув головою Богун.
– Він утрачає популярність, і це ні для кого не секрет. Нині вже значно менше пам'ятають Жовті Води і Корсунь, аніж Білоцерківський договір і виступи бунтівних Вдовиченка та Мозирі.72 Пам'ятають і те, що в тих виступах був відчутний і голос полковника Богуна. І вважають дії полковника цілком логічними. Але ті події вже стали вчорашнім днем, натомість маємо події дня сьогоднішнього. І вони підказують нам, що гетьман Хмельницький зробив надто багато помилок. Ці помилки шкодять не лише Речі Посполитій, вони шкодять і козацькому війську. Московія чужа Україні, для України повинен бути інший шлях, аніж протекція царя Романова.
