І гетьман покрокував гребенем валу, минаючи оббиті із середини неструганим деревом шанці, захищені масивними дерев'яними щитами позиції гармат та шмигівниць, діжі з водою, пірамідки ядер, хитро влаштовані в землі сховища для пороху. Полковники, відставши на крок, прослідували за гетьманом. Деякий час Хмельницький мовчав, оком дбайливого господаря оглядаючи укріплення, які проминали. Через кілька хвилин, нарешті, звернувся до Кривоноса:
– Я думаю, Максиме, мортири потрібно знести з валу, заглибивши їх кроків на п'ять углиб табору. Можеш навіть за возами поставити. Навіщо вони стирчать зверху, немов бані церковні? Посадиш на валу одного гармаша, нехай він вогонь коригує. Решта ж обслуги буде під захистом, вірно кажу?
– Вірне діло, зробимо, батьку, – струснув чубом Кривоніс.
– Та води б більше в шанці та ще по мішку сухарів на кожен десяток козацтва не завадить.
– Сьогодні ж виконаємо, – озвався кремезний Півторакожуха. – Та тільки марно це, батьку. Хіба ж ми тут облогу витримувати маємо?
Богдан кинув на Півторакожуха швидкий погляд.
– Ні, Федоре, облоги не буде. А воду та сухарі постав! Тут моя справа думати, а твоя виконувати.
– Слухаю! – виструнчився Півторакожуха.
Хмельницький з хвилину йшов мовчки, потім зупинився і почав, приклавши до чола долоню, розглядати щось в обозі Потоцького.
– Нечаю, тут, здається, твої соколи оборону триматимуть?
– Мої, батьку, – виступив наперед Нечай.
– Ну то поставиш звідси по сто кроків праворуч і ліворуч ще по ряду возів, та міцніше їх ланцюгами скрути один до одного. А перед фосами якірців10 насієш. Та не бійся передати куті меду!
– Не пожаліємо, ваша ясновельможність! – з посмішкою відповів Нечай.
– Ет! А він сміється! – і собі посміхнувся Хмельницький. – Ти он той ярочок бачиш? – вказав він Нечаю на промитий дощовими водами рубець на зеленому полі перед табором. – І ліворуч від нього ще один. Їх гусарія не подолає, злякається коням ноги потрощити. От вони, бусурмани, якраз поміж цих двох ярочків сюди й вирушать. Тут найважчий удар гусарії потрібно очікувати. Вози у Півторакожуха візьмеш, йому не потрібні.
– Чому не потрібні? – стріпнувся Півторакожуха.
– Облоги ж не буде. Полковник промовчав.
– Добре. Жартую. Даси десятка два.
– Стільки дам.
– А в тебе як із возами, Михаиле? – повернувся Хмельницький до невисокого огрядного полковника Криси.
