Розділ двадцять перший
Розділ двадцять другий
Розділ двадцять третій
Розділ двадцять четвертий
Розділ двадцять п’ятий
Розділ двадцять шостий
Розділ двадцять сьомий
Розділ двадцять восьмий
Розділ двадцять дев’ятий
Епілог
Чарівні містерії Марини та Сергія Дяченків
Марина та Сергій Дяченки
Ключ від Королівства
Оберон
Усе почалося в листопаді, темного дощового вечора. Точніше, це був не зовсім вечір — тільки п’ята година! Улітку в такий час ще загоряти можна. А тут — темрява, холод, і з неба падає чи то мряка, чи то сніжна крупа. У мене за плечима — важелезний шкільний рюкзак, бо сьогодні було сім уроків, а ще я взяла в бібліотеці дві книжки. Тягнув рюкзак кілограмів на десять, як у туриста. Не розігнешся. От я й вирішила під’їхати додому тролейбусом. Чекати довелося довго. Проходили переповнені маршрутки — люди в них стояли, скоцюрбившись під низьким дахом. Зібрався натовп, я вже шкодувала, що відразу не пішла пішки. І тут підійшов тролейбус — напханий, як бочка з оселедцями. У тролейбусі голосно лаялися. Я так і не дізналася точно, що сталося. Там їхала циганка з циганчатами — може, вони образили цю тітку чи тітка сама до них причепилася, та коли двері відчинилися, циганчата посипалися як із мішка, а тітка вискочила на тротуар і залементувала не своїм голосом: — Заберіть цих щенят! Щоб вони здохли! Щоб усі ви повиздихали! У мене завжди мурашки по шкірі, коли хтось так кричить. От у нас біологічка теж… Коли вона починає горланити, мені хочеться чи втекти і сховатися, чи взагалі зникнути й не жити на світі. Ненавиджу біологію. А ця тітка репетувала стократ гірше, ніж біологічка. І мені захотілося не сховатися, а… Сама не знаю. Підійти й трусонути її за комір? Та я й до коміра не дотягнуся, вона здоровенна, а я — заввишки з горщечок. Натовп від цієї тітки бризнув увсебіч. А я навпаки. Я до неї підскочила і… Бажання дати їй
