Кривава осінь у місті Лева

—  Так я тобі й виклав усе.

—  Ой, страшне діло, який ти скритний! Я й сам здогадаюся. Хоч у оксфордах не був, та з дедукцією знайомий. Слідкуй уважно за ходом моєї думки! Отже, це той, у кого грошей як вошей на тифозному. А зважаючи на те, що про родичів загиблих я знаю все і ще трішки, це може бути тільки...

—  Так. Це може бути тільки він. Однак дамо спокій моєму клієнту. Ліпше поговоримо про нашу співпрацю.

Мета, яку я ставлю перед собою, проста й чітка, немов бажання похмелитися, що неодмінно відвідає тебе завтра, мій обережний друже. Вбивцю слід зупинити. Доки не з’явилися четверта, п’ята, шоста і десята жертви. Доки в місті не піднялася паніка — дякуйте Небу, жи за тою політикою Львів і світа білого не бачить. Ти зі мною згоден?

—  Ну.

Олег зітхнув, що неабияк роздратувало Сергія. Довелося уточнювати;

—  Згоден, згоден. Далі.

—  Далі — пахучі лаври переможця мене не хвилюють. Лиши їх собі. Купайся в них, вари з них чай, і Сазоненка свого пригостити не забудь — уся слава ваша.

—  Ох, який ти обізнаний!

—  Слухай, — Сокіл підвівся і від того став виглядати ще монументальніше, — задля економії часу — твого і мого — мушу тобі повідомити, що я вже взявся за цю справу. І доведу її до кінця. Це не порожні слова — ти ж мене знаєш. А в тебе є два варіанти дій. Перший; ти допомагаєш мені — звісно, неофіційно, а я, в свою чергу, ділюся з тобою чим можу, за умови що ця інформація не суперечить інтересам мого клієнта. В разі якщо я вийду на вбивцю раніше від вас, — увесь вигляд Олега говорив про те, що інакше й бути не може, від чого Пасків ледь не сказився; що за самовпевнений вилупок! — я передам вам усі зібрані докази, мотиви — все, що накопаю. Отримаю свій гонорар і піду купувати вранішні газети, де будуть надруковані портрети героїчних оперів, котрі зупинили цього психопата. І другий — ти мені не допомагаєш, і я все роблю сам. Теж неофіційно. Але при цьому я волаю на кожному кроці про бездіяльність нашої міліції, про те, як її працівники відмовляються від реальної допомоги, а самі повію в борделі не годні знайти, не те що вбивцю-серійника. А коли, знову ж таки, я розкрию справу, то згадаю, як Бог святий, про те, що всі докази і підозрюваного підносив вам на срібній таці, а ви мене послали лісом. І не бути тобі підполковником ще довго і нудно. Що обираєш, друже?

Сергій у два ковтки прикінчив пиво, акуратно поставив порожню пляшку на підлогу і хитро глянув на Сокола.

—  А знаєш що? Давай. Я згоден. Покажу тобі, що зможу — не на винос, звичайно. Протоколи розтину та огляду місць, де виявлені тіла, висновки судмедекспертизи, ну й усе таке. І сяке. І залюбки помилуюся тим, як ти зі своїм «его» сядеш у велику, глибоку, брудну калабаню. Це зіб’є з тебе пиху. Давно пора.

Олег засміявся.

—  Я теж тебе люблю. Віскі залишаю — ранком ти це оціниш. Зайду до тебе завтра. Чекай на мене. І не проводжай. Я сам знайду дорогу.