Кривава осінь у місті Лева

Спочатку Ніна сиділа за своїм робочим столом і розважалася тим, що складала літачки зі списаних папірців. Вона рішуче не мала чим зайнятися. Випила вже три філіжанки кави, з’їла три таблетки валідолу — така дивна суміш викликала в секретарки Ради несхвальну гримасу — і, почуваючись розбитою, немов сторічна бабця з артритом та варикозом, врешті- решт просто вляглася на стільницю. В голові у Ніни невтомно працювали ковалі. Підкувати вони встигли, здається, цілу кінну армію, коли нарешті втрутилася Рада — від мовчазного незадоволення вона перейшла до вербальної атаки. Войовничо виставивши вперед бюст, що вже тридцять з гаком років уперто ігнорував закон земного тяжіння, Рада посунула вперед, мов танк.

—  Довго ти ще киснути збираєшся?

—  Я не збираюся киснути. Я хочу померти. Вся.

—  Ну-ну, — саркастично мовила секретарка. — Було б через що.

—  Якщо ти про Олега, то справді — він того не вартий. Але я думаю про свою матір...

—  А що — матір? — Рада, яка вже була в курсі того, що сталося, з Ніниних же слів, підсіла до неї поближче і співчутливо погладила по плечу. — Як не прикро мені таке казати, але тим воно й мало скінчитися. Твоя матір дуже хвора, Ніночко, і на те немає ради — не мене, звісно, якраз я — є.

Ніна слабко усміхнулася.

—  Знаєш, а той Пасків хотів повісити на мою неню всі ті три вбивства. Не те щоб я так сильно її любила — але це не її робота. Четверте вбивство це довело.

—  Та то майор від безвиході таке брякнув, — авторитетно ствердила Рада. — Він у глухому куті, а для таких кар’єристів це гірше від катівні. Ось і подумав, що нагода випала і рибку з’їсти, і кісточкою не вдавитися. А шеф що на це сказав?

—  Що в моєї матері алібі виключно з моїх слів, та й то на один епізод.

Секретарка від обурення аж рота роззявила. Толерантність до боса боролася в ній з почуттям жіночої солідарності. Толерантність програла.

—  От зараза! Та нічого, тепер вони всі побачили, правда ж? Я, власне. Боже борони мені тішитись тому жаху, однак з матері твоєї всі підозри знято. Ти ж була там, Ніно?

—  Де?

—  На місці злочину.

—  Ні. Я була під місцем злочину. Я ж на вулиці шефа чекала. Вже коли в агенцію поверталися, він мені милостиво переказав у двох словах, що там було. І здається мені, що щось тут купи не тримається.

—  Тобто? — зацікавлена Рада гайнула до кавоварки і за хвилю повернулася з черговою чашкою напою — для себе, а у відповідь на жадібний погляд Ніни зітхнула, ще раз встала і принесла тій зелений чай. — Ти щось помітила цікаве?