суб’єкт середнього зросту був увіковічений у досить широкому часовому проміжку — перше фото датувалося тисяча дев’ятсот вісімдесят шостим роком. Там Ясинський, у білому халаті, був ще зовсім молодим і демонстрував на камеру диплом з відзнакою; схоже, то був випуск в якомусь медичному закладі. На всіх наступних фото він, як правило, теж був сам — на пляжі, на городі, на вулицях Львова, у салоні машини й таке інше. Оку не було за що зачепитись. Сокіл прогортав альбом до самого кінця, безрезультатно намагаючись розібрати по-медичному незрозумілі підписи під деякими світлинами, і не виявив нічого цікавого. Суто випадково після останньої сторінки пальці намацали якусь припухлість під обкладинкою з дешевого шкірзамінника, пірнули у проріз і витягли звідти ще одне фото, цього разу кольорове. Це була студійна весільна фотокартка, де Ясинський у костюмі був зображений під руку із жінкою в білосніжній фаті на фоні високохудожньої портьєри. У кутку золотом був вигравіюваний рік; 1998. Фото було розірване навпіл, але потім акуратно склеєне прозорим скотчем. Кілька миттєвостей Сокіл ніяк не міг згадати, де він бачив цю жінку раніше. А потім його осяяло.
Він бачив її цим ранком. На місці злочину.
Та відвідувачка з порізаними грудьми.
Усі частки головоломки в його голові активно заметушилися, намагаючись з’єднатися в одну цілісну картину,
проте поки що їм це не вдалося. Чогось бракувало. Але те, що він щойно знайшов, було першим справжнім кроком до закриття справи — Олег це відчував. Залишилося віднайти кілька дрібних гвинтиків, які остаточно скріплять факти-уламки в єдине полотно.
— Шефе!
З кухні примчав Борис. В одній його руці був прозорий кульок, набитий порізаними блістерами з різнокольоровими пігулками, в іншій він тримав жменю ампул.
— Цей Айболить, схоже, не тільки квасить, а заразом ще й колеса ковтає та ширяється, — бадьоро повідомив він. — У нього в холодильнику транквілізаторів та різної наркоти більше, ніж харчів. Прямо тобі «Серце Ангела»!
—
— Тобто це та, яку пошматували? — припустив Боря.
— Еге ж, вона. Чи не дивовижно, що наш добрий лікар з нею одружений?
— Ще б пак. Але ж її, дід казав, заперли в Кульпар- ків?
— І це теж дуже мене бентежить. Навряд чи старий навигадував. Судячи зі стану фотки, чоловік пошкодував, що розірвав її. Може, він так само пошкодував, що здав жінку до божевільні. Звідси все оце, — він кивнув на препарати в руках Лупибатька. — І ще в податковій мене запевнили, що він отримав страховку після пожежі в клініці. Теоретично мав би як сир у маслі качатися... Так що все це діло дуже недобре тхне. Але принаймні я точно знаю, кого ми відвідаємо наступним.
— Її? — Боря тицьнув пальцем у фото.
— Точно. А зараз...
