дав собі раду, легенько вклонився.
— Добривечір, добривечір, — мовив він. — Даруйте, не хочу бути настирливим, але, якщо я не помиляюся, Ви донька Єви?
— Мене звати Люсі, — відповіла дівчинка, не зовсім його розуміючи.
— Пробачте, але ж Ви, так би мовити, дівчина? — спитав фавн.
— Ну звичайно, я дівчинка, — погодилась Люсі.
— Ви людина, справді?
— Звісно, людина, — відповіла Люсі, трохи збентежена.
— Так-так, усе правильно, — сказав фавн. — Який же я дурний! Але я ніколи раніше не бачив ні синів Адама, ні доньок Єви. Чудово! Що й казати... — і тут він спинився, немов збирався повідомити щось таке, чого не належало, однак вчасно спам'ятався. — Я вражений, просто вражений, — повторював далі він. — Дозвольте відрекомендуватись: мене звати Тамнас.
— Я дуже рада, що зустріла Вас, пане Тамнасе, — сказала Люсі.
— Чи можна поцікавитись, о Люсі, донько Єви, як Ви потрапили до Нарнії? — поспитав пан Тамнас.
— До Нарнії? А що це таке? — здивувалась Люсі.
— Країна Нарнія, — відповів фавн, — у якій ми зараз перебуваємо, — це всі землі між ліхтарем та великим замком Кеа- Перевел, що на узбережжі Східного моря. А Ви? Невже Ви прийшли з диких лісів Заходу?
— Я. я пролізла через шафу з порожньої кімнати, — відповіла Люсі.
— Ах, — сумно зітхнув пан Тамнас, — якби я пильніше вивчав географію, коли був малий, то, без сумніву, знав би все про ті дивні країни. А тепер уже запізно.
— Але це зовсім не країна, — стримуючи усмішку, сказала Люсі. — Це ось за мною, принаймні, якщо я не помиляюсь. І там зараз літо.
— Тимчасом, — розповідав пан Тамнас, — у нас в Нарнії завжди зима. І ми обоє підхопимо нежить, якщо будемо тут стовбичити на снігу і балакати. Донько Єви з далекої країни Порож-Някімната, де навколо осяйного міста Ша-Фа панує вічне літо, чи не хотіли б Ви випити зо мною чаю?
— Дуже Вам вдячна, пане Тамнасе, — подякувала Люсі, — але, здається, мені вже час додому.
— Це недалечко, ось за рогом, — сказав фавн. — Палахке вогнище, хрумкі грінки, сардинки і тістечка.
— Дякую, дуже мило з Вашого боку, — відповіла Люсі, — проте я не можу тут залишатись надовго.
— Якщо візьмете мене під руку, донько Єви, — вмовляв пан Тамнас, — то обоє сховаємося під парасолькою. Оце
