Едмунда штурханом змусили піднятися з землі. Еном поставив його спиною до дерева і міцно прив'язав. Чаклунка відкинула свою мантію і хлопець побачив її білі як сніг руки. Власне хіба вони й виділялися білою плямою у тій темній мов ніч ярузі.
— Приготуй жертву, — звеліла Чаклунка.
Гном шарпнув Едмунда за комір й оголив його шию. Потім схопив хлопця за волосся і відтягнув йому голову так, що той аж задер підборіддя. Едмунд почув якийсь звук: вжик- вжик-вжик. Спершу він не міг уторопати, у чому річ. А потім зрозумів: це гострили об камінь ножа.
І тут зусібіч залунали якісь вигуки, тупотіння копит, лопотіння крил. Чаклунка пронизливо заверещала. Всі метушилися. Едмунд відчув, що його звільняють від пут. Чиїсь сильні руки підхопили його, а приязні голоси говорили:
— Покладіть його на траву.
— Передайте сюди трохи вина.
— На, випий.
— А тепер заспокойся.
— Усе буде гаразд.
Він іще чув, як вони перемовлялись:
— Хто схопив Чаклунку?
—
—
— А я побіг за гномом.
— Думаєш, вона втекла?
— Та хіба за всім устежиш?
— Що це? А-а, пеньок.
Едмундові враз запаморочилося в голові і потемніло в очах. Більше він нічого не пам'ятав.
Тим часом кентаври, єдинороги, олені та птахи (їх, як пам'ятаєте, прислав на підмогу Аслан) рушили знову до Камінного Столу, забравши зі собою Едмунда. Якби вони бачили, що відбувалося у цьому вибалку далі, коли їх тут уже не було, то напевно немало здивувались би.
Було зовсім тихо. Опинись ви там у той момент, то неодмінно помітили б під ясним місячним сяйвом старий пень та здоровенну каменюку. Поволі до вас дійшло б, що і з пеньком, і з каменем щось відбувається. Досить було кинути на них хоч
