козирком над очима. Чоловічок дивився на нього крізь окуляри. — Саме вас обох мені й треба! — мовив чоловічок за мить. — Ви — перші, ви — й найкращі… Ану подай трохи назад, а тоді під'їдеш під самісіньку вежу. Тільки клусом! Тітен звів очі й побачив перед себе, між двома жердинами, кумедний шмат картонової декорації, яка мала являти камінний балкон. З балкона суворо на нього зорила, спершись граційно на балюстраду, великоможна дама в енніні.[13]
Шпиндель милостиво згодився дати задній хід. — Вертай назад повільніше, — промовив режисер. — Підведи голову, всміхнися якнаймиліше до дами й скажи: «Ясновельможна королево! Я приніс тобі послання від мессіра Ліонела Антремона…»— А королева Жанна на це: — «Мерщій увійди в потаємні двері, прегарний погоничу, мої слуги відчинять тобі». — Відтак зразу повернешся й щезнеш з поля зору. Втямив? Повтори. Тітен повторив п'ять разів, намагаючись говорити дзвінко і якомога виразніше. — Годиться! — буркнув урешті режисер. — Знімемо перший дубль… Всі по місцях! Тихо! Ти готовий, хлопче? Почали… Тітен зробив те, що сказано. Він підвів голову. Королева Жанна дивилася на нього вже милостивіше зі свого сідала. — Ясновельможна королево! — ніжно гукнув Тітен. — Я приніс тобі послання від мессіра Ліонела Антремона… — І-а! — оглушливо ревнув Шпиндель. Всі покотилися з реготу. Королева Жанна, люта, вихилилась через балюстраду. — Цікава я знати, — кивнула вона режисерові,— хто з нас має подавати репліку? Я чи віслюк? Знов розлігся регіт. — Хай твій віслюк замовкне! — гукнув до Тітена якийсь з асистентів. — Мовчи, Шпинделю! — скрушно шепнув Тітен. — І-а! — ревнув віслюк ще голосніш. — Це «і-а!» псує мені звук! — гримнув звукооператор, витикаючи з машини закустрану голову. — Чого він так репетує? Хай би тихше! — А мені він до вподоби! — сповістив оператор. — Отака сіро-чорна худобина на плівці вийде сіро-блакитною, а на екрані — сіро- рожевою. Чудово! — І-а! — ствердив Шпиндель. — Погонич гарний, але віслюк нікуди не годиться! — гнівно просичала зневажена королева. — І-а! — заперечив Шпиндель. — Може, ви хочете поставити замість нього опудало? — уїдливо всміхнувся режисер до енніна. — Мій віслюк найпоказніший на цілу околицю! — вигукнув Тітен, бачачи, що акції його падають. — І-а! — ствердив Шпиндель. — Ну що ж, подавайте репліку зразу після «і-а!», — мовив режисер до зірки. — Стоп! — загорлав зненацька сценарист, білявий молодик у золотих окулярах. — Того «і-а!» в моєму тексті нема! Я не згоден! — І-а! — ревнув Шпиндель. — Браво! — загорлав натовп. — Вбийте цього віслюка! — простогнала зірка. — Але ж це «і-а!» тут саме на місці! — опирався режисер. — Якби ця сцена відбувалась сьогодні, посланець примчав би мотоциклом, і було б чути гуркіт. Я лишаю це «і-а!». Воно ж таке природне для тринадцятого сторіччя! — Шпиндель — віслюк значного роду, — мовив Тітен. — І-а! — просурмив Шпиндель. Це останнє «і-а!» потонуло в шаленому реготі. Глядачі аж качались, мало не лопаючися зо сміху. — Зараз же знайдіть гвинтівку і вбийте віслюка! — гукнула королева Жанна, вихилившися з балкона, сердита, як фурія. — Знімаємо ще один дубль! — гукнув режисер. — Чудово! — крикнув оператор. — Заткніть пельку віслюкові! — загорлав звукооператор. — І-а! — репетнув Шпиндель. — Дванадцятий дубль! — заволав режисер. — Всі по місцях! Тихо! — Вбийте віслюка, бо я зараз кинуся з балкона! — заверещала королева. — І-а! — відповів Шпиндель, бо ж він не вмів сказати інакше… По двох годинах шалених суперечок Тітена найнято на три дні, «і-а!» внесено до сценарію, королеву вмовлено відповідати на Шпинделеву репліку, — і всі подалися снідати. Очманілий Тітен зліз нарешті з бідолашного Шпинделя. До нього, гортаючи папери, підійшов асистент режисера. — Тобі заплатять як за третю маленьку роль, — мовив він. — Правда ж нічогенько? — А режисер сказав, що платитимуть як за другу маленьку роль. І продюсерові він так сказав… — Але ж у тебе тільки одинадцять слів тексту, — відказав асистент. — А за правилами, на другу маленьку роль їх мусить бути дванадцять. — Мій віслюк кричить «і-а!», і його крик уписано до сценарію, — заперечив Тітен. — Це аж на два слова більше, і я маю право вимагати, щоб їх зарахували! — Невже? — спитав асистент режисера, прикидаючись дурником. — Про яке «і- а!» йдеться? — І-а! — проревів Шпиндель над самісіньким вухом скнари. Таким-от робом Тітен остаточно виборов роль погонича віслюків у «Трубадурах королеви Жанни» з оплатою дві тисячі вісімсот сімдесят п'ять франків за годину. Варто було змагатися! На другий день Шарлюн зібрав лицарів, і всі гуртом подалися потай глянути на кінематографічний дебют їхнього Тітена. Хлопець ночував ці дні в свого дядька, що жив поблизу Кадьєра, а Шпинделя випускав на ніч пастися. Надвечір третього дня він повідав про послання мессіра Ліонела Антремона у вісімсотий раз. Тож, ясна річ, голова йому геть очманіла, і дорога додому видалася всипаною трояндами. Мосьє Мазет порався, як завше, біля свого виноградника, і, забачивши Тітена верхи на віслюкові, стерявся. — Олле! Все пройшло як по шнурочку! — щасливо вигукнув Тітен. — Повертаю вам видресированого Шпинделя: він став покірний, як овечка… Старий розкрив рота, але слова застрягли йому в горлі. — Ти, хлопче, мариш! — видушив він нарешті нестямно. — Шпиндель вже два дні як удома… — І-а! — ствердив справжній Шпиндель, вистромивши з-за поближнього живоплоту свої довгі вуха. Тітен знетямлено глянув на худобину під собою.
