— Невже з яєчка?! — не повірив Олег.
— А то ні! — усміхнувся Мінімакс. — Адже всі дракони з'являються з яєць: там наш початок і кінець.
Олег, усе ще не дуже вірячи драконові, нахилився й підняв шкаралупки.
Частина з них відразу розсипалася в його руках, але дві половинки, наче розрізані навпіл, були цілісінькі. Олег тихенько натис на одну — нічого! Тоді дужче... Теж нічого!..
Тоді він затис шкаралупку між долонями і здавив так, що аж почервонів від зусилля.
Мінімакс, який пильно спостерігав за хлопцем, хитрувато підморгнув Лізці і глузливо кинув:
— Дави, дави! Можеш навіть молотком вгатити чи під трактор покласти — все одно не розіб'єш! Адже це не проста шкаралупка, а _драконяча_.
Ні до молотка, ні до трактора Олег, зрозуміло, не вдався — видно, й справді шкаралупа була незвичайна. Він хотів був кинути її в сміття, як раптом на одній з половинок помітив червоний штамп, схожий на той, що ставлять на магазинних дієтичних яйцях.
Іншим разом це не привернуло б уваги хлопця. Але ж яйця кипіли! А Олег знав, що в окропі фарба змивається. На цій же шкаралупці штамп був, як новенький!
Олег уважно придивився до нього і голосно прочитав:
«Ну й ну! — подумав хлопчик. — Мабуть, і справді ця ящірка не обманює... А може, це наші кібернетики щось нове винайшли?! — блиснула думка. — Може, яйце випадково потрапило від них до курника Ізольди? Адже Інститут кібернетики не так уже й далеко від Круглика!.. Виходить, Мінімакс — штучний, а не справжній, така собі кібернетична іграшка».
Думка сподобалась Олегові, і він вирішив перевірити своє припущення.
— От я тобі дам «іграшка»! От я тобі перевірю! — аж скипів Мінімакс. — Ти гадаєш, я не знаю, про що ти подумав?!
Мінімакс випручався з Лізчиних рук і стрибнув Олегові на коліна.
— Ось, помацай! — дракончик тицьнув йому в руку свого колючого хвоста. — І тут!.. І ось тут!.. — він підставляв під Олегові тремтячі пальці то ніс, то крильця. — Краще, краще мацай! Ну як — пересвідчився!
Олег присоромлено мовчав. Він переконався: Мінімакс був живий-живісінький, справжній-справжнісінький!
— Ото ж бо й воно! — гордо мовив дракончик і, зістрибнувши з колін ошелешеного і враженого хлопця, повернувся до Лізки, яка нишком хихотіла в кулачок.
