— Для вас, людей, може, й молоток, а для нас, драконів, — запальничка, — пояснив Максик. — Давай бери її та гати ось сюди! — І він підставив потилицю, щільно вкриту роговими щитками.
— Та ти що! Я ж тебе можу вбити!
— Не хвилюйся! Хіба не бачила, як я головою у двері бабахнув? Ото ж бо... Я ж уже казав: після роботи ваших богатирів наші драконячі голови нічим не проб'єш.
— Але при чому тут вогонь? — не зрозуміла дівчинка.
— А при тому, що від удару по потилиці з очей посиплються іскри, а я від них припалю.
Лізці дуже закортіло поглянути на таку дивовижу, і вона наважилась. Взяла молоток, легенько розмахнулася — та бацнула Мінімакса по потилиці.
Ніяких іскор вона не побачила.
— От і нема нічого! — розчаровано сказала вона.
— Звичайно, нема, якщо бити так ніжно! — розсердився дракончик. — Ану, спробуй дужче!
Лізка розмахнулася вдруге — і поцілила дракончикові точно поміж вухами. Молоток дзвінко брязнув об щитки — із очей Максика вихопився жмут блакитних іскорок, від яких дракончик дуже спритно прикурив сигарету, наче робив це все своє життя. От що значить тютюновий ген! Він переміг опір інших генів і направив на шкідливий вчинок бідолашного дракончика, який ні сном ні духом не відав, що його чекає...
— Красотища! — мовив Мінімакс, глибоко затягаючись, мружачи очі й випускаючи в повітря густий струмінь тютюнового диму. — Нектар! Бальзам! Амброзія!
Від ядучого диму Лізка закашлялась — аж сльози з очей побігли — замахала руками, розганяючи дим, і благально попросила дракончика:
— Максику, ти краще вийди в садок і там покури, поки я приберу, а то твій дим очі мені виїсть.
— Нема питань, — відразу згодився Мінімакс, ухопив пачку з сигаретами і вискочив надвір.
Там він розлігся на прохолодній травичці під вишнею, поклав поруч коробочку з отрутою і почав смалити сигарету за сигаретою, припалюючи одну від одної...
Лізка тим часом скінчила прибирати й покликала Максика, та їй ніхто не відповів. Вона вийшла в садок і роззирнулася навкруги: дракончика ніде не було. Раптом погляд малої впав на пачку від сигарет і купку недопалків під вишнею. Мала підбігла до дерева й уважно подивилася в траві. Максика і тут не було!
Тоді навколішках вона облазила весь садок, навіть колючі зарості малини, та дракончик — як у воду впав!..
Тоді Лізка почала голосно схлипувати і шморгати носом. На ці звуки з-за паркану вистромилася голова Ізольди
