— Так от де їхня схованка! — вигукнув Христофор. — Що ж нам робити?
— Розшукати Євгена Євгеновича, — запропонував Васько. — Він порадить.
Друзі вибрались назовні й помчали назад утричі швидше.
Вони вже майже добігли до околиці, коли раптом дорогу їм заступив Бевзь!
— Від вовчика тікаєте? — єхидно поцікавився він. — Чи зайчика злякались?
— Пропусти, — сіпнувся Христофор, — ніколи нам.
— Диви, який зайнятий! І куди ж ти, Тюлечко-кілечко, так спішиш? Віршика назавтра вчити, аби двійочку не вклеїли? — не відступав з дороги Бевзь.
— Віршика не віршика, а скоро тобі буде ого-го!
— Що ти маєш на увазі? — перелякався Сем.
— А ми бачили, де ти зі своїми дружочками переховуєш украдене з магазину!
— Ну, ти, — обурився Сем, — говори та не заговорюйся! Який іще там магазин?
Переляк і здивування Сема були такими щирими, що Христофор, хоч і поспішав, докладно розповів йому все.
— От вам слово, хлопці, щоб я на цьому місці провалився, щоб мене пацюки загризли — не знав я нічого про магазин!— присягнувся Сем. — Я думав: клей їм треба, щоб пожартувати!
— Дожартувався! — кинув Васько, а Христофор аж підскочив:
— Ага! От ти й признався, що вкрав мій суперклей.
— Та признаюсь, признаюсь, — махнув рукою Сем у повному розпачі. — Та зараз треба швидше розшукати отих негідників, треба негайно щось робити!
— Ми знаємо що! — гордо проказав Васько. — Побігли, Тюля!
— І я з вами, — напросився Сем.
Майже годину трійця нишпорила по всьому містечку. Нарешті їм пощастило: в одному з провулків вони наштовхнулися на Євгена Євгеновича.
— Що, молоді люди, не сидиться? — посміхнувся той. — На жаль, нічого втішного поки що не можу вам сказати.
— Скоро скажете, — виступив наперед Христофор і гарячкове почав розповідати Бубликові про Бевзя, про вкрадені продукти й про те, що клей потрапив до рук Бевзевих дружочків — Рубильника та Бегемота.
