пояснять йому те саме, але більш радикальними засобами. Він зупинив мотоцикл коло неї, зняв шолом, і Руслана побачила рудого, як сонце, симпатичного хлопця. Він хотів сказати щось одне, але раптом побачив червону намистинку на Русланиній шиї. Закашлявся. — Ти хто? — запитав глухим від хвилювання голосом. — Руслана, — відповіла з викликом. — Складно! — всміхнувся скептично. — Давай простіше Мо' Руся? — Маруся? — розсміялася дівчина. — А ти… — Степан. Стьопа… Очі зустрілися. Він почервонів, розвів руками, мовляв, та чого це я, глянув на неї. — Дай… — почав І замовк. Наче гора чиїхось спогадів і страждань огорнула і вони стали його власними. Вона видихнула несподівано важко, наче чиїсь мрії і прагнення стали її власними Примружила очі й прошепотіла: — Спочатку… скажи…
