Паспарту. Фікс мовчки дивився на містера Фоґґа, і важко було зрозуміти почуття, які боролися в душі детектива. Що ж до місіс Ауди, то вона вхопила руку містера Фоґґа й стисла її у своїх долонях, не здатна вимовити жодного слова. Щойно Паспарту опинився на станції, одразу ж заходився шукати потяг. Він сподівався, що ешелон уже готовий до відправлення в Омаху й можна буде надолужити втрачений час. — Поїзд! Де ж поїзд! — закричав він. — Пішов, — відповів Фікс. — А коли наступний? — запитав Філеас Фоґґ. — Тільки сьогодні ввечері. — А! — спокійно мовив джентльмен.
Розділ тридцять перший,
Філеас Фоґґ спізнювався на двадцять годин. Паспарту — невільна причина цього запізнення — був у розпачі. Він точно розорив свого пана! До містера Фоґґа підійшов поліцейський інспектор і запитав, дивлячись на нього в упор: — Ви справді дуже квапитеся? — Справді, — відповів Філеас Фоґґ. — Даруйте за мою наполегливість, — продовжував Фікс. — Вам треба прибути в Нью-Йорк одинадцятого числа до дев’ятої години вечора, тобто до відходу пакетбота на Ліверпуль? — Конче треба. — І якби вашу подорож не затримав напад індіанців, ви були б у Нью-Йорку одинадцятого вранці? — Так, за дванадцять годин до відходу пакетбота. — Гаразд. Ви спізнилися на двадцять годин. Двадцять мінус дванадцять буде вісім. Треба виграти ці вісім годин. Хочете спробувати це зробити? — Пішки? — запитав містер Фоґґ. — Ні, на санях, — заперечив Фікс, — на санях із вітрилом. Одна людина запропонувала мені цей спосіб пересування. Фікс мав на увазі того незнайомця, що підходив до нього вночі на вокзалі; тоді Фікс відхилив його пропозицію. Філеас Фоґґ нічого не відповів, та, коли Фікс указав йому на чоловіка, що прогулювався перед будівлею вокзалу, наш джентльмен підійшов до нього. За хвилину Філеас Фоґґ і американець на прізвище Мадж увійшли в сарай біля стіни форту Керней. Там містер Фоґґ побачив доволі оригінальний екіпаж — щось на зразок платформи, встановленої на двох довгих колодах, трохи заокруглених спереду, як полози ґринджол; на ній вільно могли поміститися п’ятеро чи й шестеро людей. До передньої частини платформи була прикріплена висока щогла з величезним косим вітрилом. В основу цієї щогли, міцно прилаштованої металевими вантами, упирався залізний бушприт, що слугував для встановлення великого клівера. У задній частині саней було щось подібне до стерна, що давало змогу управляти цим пристроєм. Отже, це були сани, оснащені, як шлюп. Узимку на замерзлій рівнині, коли поїзди часто зупиняються через снігові замети, ці сани служать для швидкого переїзду з однієї станції на іншу. Їхня вітрильність доволі велика — набагато більша, ніж у гоночних яхт, позаяк ґринджолам не загрожує небезпека перекинутися, — і за попутного вітру вони ковзають по рівнині навіть із більшою швидкістю, ніж кур’єрський потяг. За мить містер Фоґґ і власник цього сухопутного корабля уклали угоду. Вітер був сприятливий — західний, ще й досить сильний. Сніг затвердів, і Мадж брався за кілька годин доправити містера Фоґґа до станції Омаха. Звідти потяги відходили часто і чимало ліній вели до Чикаґо та Нью-Йорка. З’являлася можливість надолужити втрачений час, а тому баритися не випадало. А щоб жінка уникла незручностей подорожі просто неба — до того ж холодний вітер мав стати ще нестерпнішим унаслідок швидкого руху — містер Фоґґ запропонував місіс Ауді залишитися на станції Керней під охороною Паспарту. Парубійко повинен був
