— Боронь Боже! — вигукнув Стюарт. — Але заставляюся на чотири тисячі фунтів, що подорож за таких умов неможлива. — Навпаки, цілком можлива, — заперечив містер Фоґґ. — То здійсніть її! — Навколо світу за вісімдесят днів? — Так! — Охоче. — Коли? — Негайно. — Це божевілля! — крикнув Ендрю Стюарт, якого вже почала дратувати впертість партнера. — Краще продовжмо гру! — У такому разі здайте заново, — зауважив Філеас Фоґґ, — ви припустилися помилки під час здавання. Ендрю Стюарт гарячково зібрав карти і раптом жбурнув їх на стіл: — Гаразд, містере Фоґґ, я ставлю чотири тисячі фунтів! — Любий Стюарте, — сказав Фаллентин, — вгамуйтеся. Адже це жарт! — Коли я закладаюсь, то це не жарт, — відповів Ендрю Стюарт. — Гаразд! — сказав містер Фоґґ. Потім, повернувшись до своїх партнерів, додав: — У мене лежить двадцять тисяч фунтів стерлінґів у банку братів Берінґів. Я охоче ризикну цією сумою… — Двадцять тисяч фунтів! — вигукнув Джон Селліван. — Двадцять тисяч фунтів, які ви можете втратити через непередбачену затримку! — Нічого непередбачуваного не буває, — спокійно відповів Філеас Фоґґ. — Містере Фоґґ, але вісімдесят днів — термін мінімальний. — Добре використаного мінімуму цілком достатньо. — Але, щоб не спізнитися, вам доведеться з математичною точністю перескакувати з потяга на пакетбот і з пакетбота на потяг! — Я і зроблю це з математичною точністю. — Це просто жарт! — Справжній англієць ніколи не жартує, якщо йдеться про таку серйозну річ, як парі, — відповів Філеас Фоґґ. — Заставляюся на двадцять тисяч фунтів проти кожного охочого, що об’їду навколо земної кулі не більше ніж за вісімдесят днів, тобто за тисячу дев’ятсот двадцять годин, або сто п’ятнадцять тисяч двісті хвилин. Приймаєте парі? — Приймаємо, — відповіли Стюарт, Фаллентин, Селліван, Фленаган і Ральф, порадившись між собою. — Гаразд, — підсумував містер Фоґґ. — Потяг до Дувра вирушає о восьмій сорок п’ять. Я поїду цим потягом. — Сьогодні ввечері? — перепитав Стюарт. — Так, сьогодні ввечері, — відповів Філеас Фоґґ. — Отже, — додав він, глянувши на кишеньковий календар, — сьогодні в нас середа, друге жовтня. Я повинен повернутися в Лондон, у цю саму залу Реформ-клубу, в суботу ввечері, двадцять першого грудня о восьмій годині сорок п’ять хвилин; інакше двадцять тисяч фунтів стерлінґів, які нині лежать на моєму поточному рахунку в банку братів Берінґів, по праву й справедливості належатимуть вам, панове. Ось чек на цю суму. Протокол парі було складено й одразу підписано шістьма зацікавленими особами. Філеас Фоґґ залишався незворушним. Зрозуміло, він бився об заклад не для того, щоб виграти гроші: він поставив двадцять тисяч фунтів — половину своїх статків, бо передбачав, що другу половину йому, можливо, доведеться витратити, аби успішно довести до кінця свій важкий, щоб не сказати нездійсненний, намір. Що ж до його суперників, то їх бентежив не розмір ставки, а сумнів у тому, чи порядно приймати парі на таких умовах. З настанням сьомої години партнери запропонували містерові Фоґґу припинити гру, щоб той мав час підготуватися до подорожі. — Я завжди готовий! — відповідав непохитний джентльмен, здаючи карти. — Дзвінки[4] козирі, — сказав він. — Ваш хід, містере Стюарте!..
Розділ четвертий,
О сьомій годині двадцять п’ять хвилин Філеас Фоґґ, вигравши у віст приблизно двадцять гіней, попрощався зі своїми поважними партнерами й залишив Реформ-клуб. О сьомій годині п’ятдесят хвилин він відімкнув двері й увійшов до свого будинку. Паспарту, який уже встиг старанно вивчити розпорядок дня, був трохи здивований, що містер Фоґґ попри свою пунктуальність з’явився у невизначений час. Відповідно до розкладу мешканець будинку на Севіль-роу повинен
