його стримали полісмени. Місіс Ауда, яка нічого не знала, була приголомшена брутальністю і нічого не могла збагнути. Паспарту пояснив їй, у чому річ. Містера Фоґґа, цього порядного і хороброго джентльмена, якому вона завдячувала своїм життям, арештували як злодія! Жінка протестувала проти такого припущення, вона обурювалася, плакала, розуміючи, що ніяк не може допомогти своєму рятівникові. Що ж до Фікса, то він заарештував нашого джентльмена, бо цього вимагав його обов’язок — байдуже, винен той чи ні. Правосуддя розбереться. Жахливий здогад спав тоді на думку Паспарту: що саме він винен у тому, що сталося! Справді, навіщо він приховав від містера Фоґґа всю цю історію? Чому, довідавшись, хто такий Фікс і яку мету він переслідує, не попередив свого пана? Знаючи про це заздалегідь, Філеас Фоґґ зумів би надати Фіксові докази своєї невинуватості; він тоді б точно не возив за свій рахунок цього клятого детектива, першим клопотом якого було заарештувати містера Фоґґа, тільки-но вони ступлять на землю Сполученого Королівства. Міркуючи про свою безтурботність і необачність, бідолашний глибоко картав себе. Він плакав, на нього жаль було дивитися. Він ладен був розбити собі голову! Попри холоднечу, місіс Ауда й Паспарту залишилися біля входу до митниці. Ні він, ні вона не хотіли йти звідти, не побачивши містера Фоґґа ще раз. А наш джентльмен остаточно і безповоротно збанкрутував, і це сталося тієї миті, коли він уже майже досяг мети! Цей арешт занапастив його. Прибувши в Ліверпуль об одинадцятій сорок 21 грудня, він ще мав у своєму розпорядженні дев’ять годин п’ять хвилин, адже повинен був з’явитися в Реформ-клубі о восьмій сорок п’ять, — до Лондона всього шість годин ходу! Якби хто зумів зараз проникнути до митниці, то побачив би містера Фоґґа, що заціпеніло сидів на дерев’яній лаві, як завше спокійний і незворушний. Не можна стверджувати, що він примирився з долею, та навіть цей останній її удар не міг його схвилювати, принаймні зовні. Можливо, всередині в нього нуртувала лють. Тоді рано чи пізно вона мала прорватися назовні. Нам це невідомо. Однак Філеас Фоґґ був, як завжди, спокійний і чекав… Чого? Чи жевріла в його душі бодай якась надія? Чи вірив він ще в успіх, коли за ним зачинилися в’язничні двері? Хай там як, містер Фоґґ дбайливо поклав годинника на стіл і стежив за рухом стрілок. З його вуст не вирвалося жодного слова, однак його погляд був якимсь особливо напруженим. У всякому разі, становище вкрай жахливе, і для того, хто не міг читати думки Філеаса Фоґґа, воно зводилося до такого: Якщо Філеас Фоґґ чесна людина — він розорений. Якщо він злодій — його впіймано. Чи думав він про порятунок? Чи шукав виходу із в’язниці? Чи збирався тікати? Може й так. Принаймні він чогось раптово підвівся з місця і обійшов кімнату. Але двері були міцно замкнені, вікно надійно заґратоване. Він знову сів, дістав із гаманця свій маршрут і на тому рядку, де стояло: «21 грудня, субота, Ліверпуль», додав: «80-й день, 11 година 40 хвилин ранку». Після цього він продовжував чекати. Годинник на будинку митниці пробив першу. Містер Фоґґ помітив, що його годинник поспішав на дві хвилини. Друга година! Якби він зараз сів у кур’єрський потяг, то в Реформ-клуб міг би ще прибути вчасно. Чоло його трохи спохмурніло… О другій годині тридцять три хвилини знадвору долинув якийсь галас, рипнули двері, почулися голоси Паспарту й Фікса. В очах містера Фоґґа сяйнув вогник. Двері поліцейського посту відчинилися, і він побачив місіс Ауду, Паспарту й детектива. Фікс засапався, волосся його було розкуйовджене… Він ледь міг говорити! — Пане, — бурмотів він, — пане… даруйте… нещасливий збіг… Уже три дні як арештовано злодія… ви… вільні!.. Філеас Фоґґ був вільний. Він підійшов до детектива. Пильно поглянувши йому в обличчя, він зробив перший і, ймовірно, останній швидкий рух у своєму житті: відвів обидві руки назад і потім із точністю автомата вдарив кулаком злощасного інспектора. — Гарний удар, чорт забирай! — вигукнув Паспарту і як справжній француз дозволив собі злий жарт: — Чудовий урок англійського боксу! Збитий з ніг, Фікс не вимовив жодного слова. Він отримав по заслугах. Містер Фоґґ, місіс Ауда й Паспарту швидко залишили митницю. Вони вскочили в карету й за кілька хвилин були вже на вокзалі. Філеас Фоґґ запитав про експрес на Лондон… Було сорок хвилин на третю… Експрес на Лондон відійшов тридцять п’ять хвилин тому. Тоді Філеас Фоґґ замовив спеціальний поїзд. На станції було кілька паротягів великої потужності, проте за умовами залізничного руху екстрений поїзд не міг відійти раніше третьої години дня. Рівно о третій годині Філеас Фоґґ, кинувши кілька слів машиністові щодо премії, у товаристві молодої жінки й свого вірного слуги помчав у напрямку Лондона. За п’ять з половиною годин треба було подолати відстань між Ліверпулем і Лондоном; це було б цілком реально, якби шлях виявився вільний. Але дорогою траплялися вимушені затримки, і коли наш джентльмен прибув на лондонський вокзал, усі столичні годинники показували за десять хвилин дев’яту. Філеас Фоґґ здійснив подорож навколо світу, але прибув у Лондон на п’ять хвилин пізніше призначеного строку!.. Він програв.
Розділ тридцять п’ятий,
