капітанів на службі в Туреччини було чимало європейців – італійців, ірландців, шотландців, датчан та інших.
Османські галери в порівнянні з козацькими чайками мали багато переваг: вони були значно і значно більшими – фортеці на воді – складніше влаштованими, краще захищеними, з великим екіпажем, люду в імперії завжди вистачало.
Один Стамбул у кілька разів переважав за кількістю населення всі запорозькі поселення разом узяті. Та плюс вогнева міць. Боротися з таким противником було важко, але запорозькі чайки боролися і часто вигравали. Хоча траплялося, що терпіли й поразку. Турецький флот постійно знаходився в бойовій готовності, ладен був у будь-який день вирушити в похід проти невірних.
І це не рахуючи тих сотень кораблів, що борознили Чорне море та Середземне – часом там одночасно перебувало й по 300 галер! І в кожної грізна зброя, і на кожній до біса численний екіпаж, добре навчений і дисциплінований.
Але й усе це разом узяте не зупиняло запорожців, і вони щовесни відправлялися в походи. А вже як вирвуться, як нині прийнято казати, на оперативний простір – спробуй їх спіймати, як площа Чорного моря сягає 0,4 мільйона квадратних кілометрів. Турки розуміли, що легше їх, «клятих гяурів» туди не пускати – на ту площу, обсягом 0,4 мільйона квадратних кілометрів, аніж потім їх ловити – на все тих же 0,4 мільйонах квадратних кілометрів!
Османська імперія століттями не мала спокою через чайки. Султан Мурад II кричав на польських послів у Стамбулі, дорікаючи їм за те, що вони не можуть стримати запорожців:
– Чи ви збожеволіли?! Мене страшиться Персія, тремтять венеціанці, у мене просять пощади іспанці, німці мусять давати все, що скажу… Увесь світ тремтить переді мною, крім якихось там запорожців.
Серапіс так і не порятував Сіноп
З усіх морських походів на анатолійське узбережжя Туреччини, здійснених запорожцями під орудою Петра Сагайдачного – а вони всі і славні, і вражаючі, – найзнаменитіший це безперечно похід на Сіноп року 1616-го.
Тактика походів і потім бою, розроблена Сагайдачним, була такою: козаки випливали в похід опівночі, перед настанням нового місяця, проминувши турецькі фортеці Кизикермен, Тавань чи Асламкермен, які чатували вихід у море, за 36—40 годин досягали турецьких берегів. Під час плавання безкраїми морськими просторами користувалися як своїми особливими компасами, так і орієнтувалися по зорях – навігація була їм добре знайомою.
У часи Сагайдачного запорозький флот панував на Чорному морі – між Чорноморським лиманом та Босфором. Його ескадра часом налічувала і до 300 чайок – легких, швидких і маневрених. Піднявшись морем до тієї чи тієї фортеці неодмінно вночі, штурм проводили раптово, блискавично й навально. І так же блискавично – зробивши своє – зникали – перш, ніж турки встигали отямитись.
Таким же відбувся і напад на Сіноп.
Готувався він довго, ретельно, з урахуванням кожної дрібниці (хоча дрібниць у такій справі взагалі не повинно бути). Сагайдачний особисто відібрав 2000 козаків – кращих з кращих, які вже не раз долали морські простори Кара-Деніза, були добрими вошами і такими ж навігаторами. Аби пливти прямцем до Сінопа, а не блукати морем, Сагайдачний зібрав так званих потурнаків, українських бранців, які опинившись в неволі, змушені були прийняти мусульманську віру, але яким вдалося потім вирватися з полону і повернутися додому. Вони знали чи не всі прибережні турецькі міста і найкоротші шляхи до них, вони й погодилися бути лоцманами при поході на Сіноп.
Навіть у ті часи – триста дев'яносто чотири роки тому, Сіноп на чорноморському узбережжі Туреччини вже був стародавнім містом. Заснований як колонія Мілета і прославлений відомим кініком Діогеном Сінопським.
Довгий час Сіноп був головнім містом на чорноморському узбережжі, у якому правили і римляни, і візантійці. У 1214 році його захопили сельджуки (згодом Сіноп поступився пальмою першості перед портом Самсун, що розташований трохи на схід), в честь чого збудована мечеть і медресе Алаеддіна. У музеї Сінопа зберігається багато археологічних знахідок – у тім числі й залишки прадавнього храму єгипетського бога Серапіса, виявлені у 1957 році (бог родючості, а заодно пов'язаний з потойбічним культом мертвих. У пізніші часи – водне божество, владика повеней – ось чому його зображення було на носах кораблів і єгиптян, і греків, і римлян, які мешкали в Єгипті).
Бог Сонця, Серапіс вважався рятівником від усіх нещасть: віщуном майбутнього, зцілювачем хворих. Його зображали людиною середніх років в грецькому брилі, з пишною зачіскою і бородою, на голові – корзина, наповнена плодами.
Будучи рятівником від нещасть, Серапіс так і не порятував Сіноп, коли в його гавань увірвалися козацькі чайки українського адмірала.
Варто згадати, що саме в сінопській бухті у 1853 році відбулася знаменита битва російської ескадри під командуванням Нахімова і турецького флоту, який був повністю розгромлений, а його командуючий Осман-паша опинився в полоні.
