— Тут не вказано, як вас звуть.
Серце в Томи тьохнуло. Невже?
— Не вказано?
— Ні. То як?
— Василина Калістратівна. Де ти взяла цю візитку?
— Дуже колоритне ім’я...
— Дякую, але ти не відповіла.
Жінка зробила ще кілька кроків, на неї впало світло, і на її лиці затанцювали тіні від гілля, схожі на довгі, темні шрами. На
— Я знайшла її сьогодні, о восьмій ранку, на Куренівці. Я там живу. Знаєте, де це?
Тамара знала, де це. Ще вона знала, що скоро теж буде там жити.
— Я можу глянути на неї?
— Звісно. А ви справді володієте магією вуду?
— Справді, — крізь зуби процідила Тома, хапаючи простягнуту їй картонку. Собою вона вже точно не володіла.
— А що таке магія впливу?
— А це коли я велю тобі «заткайся!», а ти це виконуєш без питань і образ, як от зараз. Молодець. Магія — це легко. Це...
— Що — це?
— Це вона.
Це справді була вона. Перша Тамарина столична візитка, сигнальний екземпляр, на якому забули вказати її прізвище, і вони з Ритою реготали, замість того щоб розсердитись, як того остерігались працівники поліграфічної фірми.
— Давай Магія буде твоїм ім’ям, — промовила Туся.
